Розділ «XVII. Мокра пригода»

— Отже, у червні ти трохи готуватимешся. Це добре.

Метек вирячив очі. Адже хвилину тому Едек сказав, що вони разом ловитимуть рибу...

Залєський зніяковів. Нахилився, почав гладити м’яку шерсть Мірці.

— Бачиш... ат, що там крутити! У червні піде у відпустку Віка...

— A-а, он що, братику... Бідний Клем, йому ніколи не щастить. Хіба що та редакторка втішить. А коли Віка повернеться з Ольштина?

— Аж на початку квітня. Поїхала на три тижні.

— Переживеш якось?

— Облиш. Гарна дівка, але й без неї на світі добре.

— Е-е, мені здається, що й ти скоро закохаєшся, наче Клем.

— У мене з тим не так легко...— Едек урвав розмову.

Проте вночі він довго думав над словами товариша. Ні, мабуть, він таки не кохав. Напевно ні... Траплялося, що якась дівчина подобалась йому, і він охоче проводив з нею час.

Але ж із Вікою було зовсім інакше. Від тієї першої зустрічі, коли він лагодив їй велосипед. Йому подобалась її дотепність, гострий язик. Бо коли говорити про вроду, то Віка була не дуже гарна. Вже та вчителька Зося вродливіша за неї, може, навіть і Віля з Карвиці. Бестія, мала запросити на забаву, і ні слуху. Видно, і до неї дійшло, який він скандаліст... Отже, на вроду Віка так собі, звичайна. Але вона страшенно граціозна. Як тільки така виросла в цих лісах?

Взагалі якесь дивне це їхнє знайомство. Стрічалися вони рідко — ті зустрічі можна полічити на пальцях,— та й тоді вона або вичитувала йому за щось, або взагалі не хотіла розмовляти з ним. А може, саме це й було причиною того, що його все-таки вабило до дівчини, він думав про неї частіше, ніж хотів. Певно, в усьому цьому було багато враженого честолюбства.

Якийсь час велику роль відігравала вдячність. Тоді, коли Едек узнав, як часто вона провідувала його в лікарні. Звідси, може, і усвідомлення вини — він так необачно назвав її дурною козою. Але, приїхавши до управління, хлопець почував уже щось зовсім інше. Все, що було доти, видалося скороминущим, заздалегідь розрахованим на якусь мить. А тепер йому взагалі не хотілося виходити звідси, він забув про набої, по які приїхав, боявся навіть обняти і поцілувати дівчину.

А потім скандал на вечорі і наслідок його — отой зневажливий погляд на площі в Піші.

Або полювання. Її вигук. Хлопець відчув тоді небувале щастя. Як він радів, що вони помирилися. Прийшов до неї через два дні. Віка була дуже мила, але ніби трохи збентежена. Домовилися зустрітись у неділю. І тоді він довідався, що Віка виїжджає. Дирекція організувала в Ольштині спеціальні бухгалтерські курси. І на ті курси послали саме її! Ця звістка була для Едека мов удар обухом по голові. І він, хоч як старався, не зміг того приховати. Дівчина здивувалася, що його це так засмутило. Едек пам’ятав усе, ніби то щойно сталося,— Віка провела його до порога, погладила по щоці й сказала, що потім вони зустрічатимуться частіше. І що в червні у неї відпустка, тоді вони цілі дні будуть на озері... А Метек дивується, що в червні Едек не хоче й думати ні про нього, ні про його рибу.

Хлопець оглянувся по кімнаті. Від білого снігу за вікном у порожньому приміщенні було досить видно. Едек подумав, що треба було б тут якось краще опорядити. Щось повісити на стіні, придбати кілька стільців, може, невеличку шафу для одягу. Бо який же сенс довгий час жити, мов у таборі, в отаких занедбаних чотирьох стінах.

Подумав і дуже розсердився сам на себе. Схопився й довго кружляв навколо столу. Недавно він гадав, що трохи заробить на вивозці й повернеться до Ольштина. Грошей на перший час вистачить, а там знайде якусь підходящу роботу. Досить уже спекуляції та вуличних бешкетів... А тут раптом йому забаглося опоряджати кімнату в цьому закутку, навіть меблі купувати, сто чортів... Овва, як би не так! У такій глушині, де... як це казала Віка? Ага, де козам роги правлять, саме так. І він має тут вікувати? Літо ще можна перебути, а далі? Та навіть після червня можна буде вже виїхати...

— Віка, Віка, Віка! — пристрасно й голосно кинув вій у тишу і впав на ліжко, яке тільки зойкнуло і запищало всіма своїми пружинами.

Поки Едека не здолав сон, ім’я дівчини так і не відійшло від нього.