Розділ «XV. Вовчисько»

— Віка, що сталося? Віка...

Едек стояв навпроти, дивився їй в обличчя, яке спочатку раптом було зблідло, а тепер знову повільно наливалося кров’ю. Десь далеко збоку пролунали постріли, ще і ще...

— Ну й дурні ж ви, що не кажіть,— нарешті насилу мовила Віка.— Де ж це видано — тинятися біля прапорців? Ще секунда, і я б вистрелила. Думала, що вовк.

Тільки тепер Едек збагнув, яку дурницю він зробив. Зніяковів, одійшов трохи вбік. З лінії прапорців пролунали один за одним два постріли. На той звук дівчина ніби отямилася, знову піднесла руку з двостволкою, але їй, здавалося, ще бракувало сили...

І він, не знати навіщо, лагідно, але рішуче взяв у неї з руки рушницю, підніс... Ні, Едек не вірив своїм очам. Майже з того самого місця, де хвилину тому він мало не загинув, вискочив сірий звір з трикутною головою і гострими вухами, довгий і бистрий. Великими стрибками, не дуже поспішаючи, біг до гущавини старого лісу.

Едек прицілився. Звір помітив їх, кинувся тікати. Бахнув постріл. Вовк звернув убік і зник у кущах.

Поблизу пролунав ще один постріл. У лісі знову загаласували, застукотіли. То нагоничі давали знати, що вони виходять на лінію мисливців.

Едек сунув двостволку дівчині в руки.

— Не кажи, що це я. У мене нема дозволу. Ну, і всі узнають, що я роззява, а мені б цього не хотілося. Добре? Це твій вовк,— шепотів він швидко, нервово.

Дівчина судорожно стискала рушницю. На лінії заметушилися. Хтось казав, що бачив двох вовків.

Один з Нагоничів швидко йшов до того місця, де звернув поранений вовк. І одразу ж почувся його вигук:

— Оце вовчисько! Як кінь!..

Едек потягнув дівчину за руку.

— Ходімо, то твій звір.

Чоловік п’ятнадцять зібралося навколо вовка, якого вже витягли з гущавини. Зоровий був, старий, аж сивуватий.

Лісничий захоплено кивав головою.

— Старий вовк. Хто знає, може, це його слід ми недавно бачили. Я думав, що він подався в інші місця. Ну й звір. Але й постріл чудовий, нічого не скажеш. Вітаю, панно Віко.

Дівчина закусила губу, а потім рішуче вийшла вперед.

— Це не я стріляла, а пав Залєський,— показала вона на Едека, який одразу розгубився і тільки дурнувато витріщився на Віку.

— Як же це?— здивувався пан. Гасинець.