Розділ «XV. Вовчисько»

Едек одразу ж заснув неспокійним, П’яним сном і хропів до самого вечора. Прокинувся з болем у голові, поволі згадував, що сталося. Було прикро. Натворив дурниць. Коли б не друзі — могли б бути серйозні неприємності. Одібрали б права, це певно... Як тепер показатися на очі лісничому?

Мучила спрага. Трошки привів себе до ладу і вийшов у кухню. Лісничиха поралася біля плити. Мовчки подивилася на нього. Тільки вже як потягнувся до відра в водою, рухом руки зупинила його:

— Краще молоко, холодне, тобі полегшає.

Едекові не хотілося молока, але зараз він боявся перечити. Випив жадібно, знову налив кухоль.

— Що ж ти, Едек, наробив? Добре, що чоловіка немає. Він нічого не знає, то й казати йому не треба, а то злитиметься. Побережи себе, хлопче.

Він стояв, похнюпивши голову. Буркнув щось під ніс. Щоб якось приховати ніяковість, знов узяв кухоль з молоком. Знадвору почулися голоси і гучні кроки.

— Наші йдуть. Зачешись, бо волосся стирчить на всі боки.

Увійшли обидва стомлені, задихані від ходьби по снігу. Міхал зрадів, побачивши Едека.

— Удалося! Вислідили їх у густому молодняку. Гарне місце, одна сторона виходить на старий поруб, добре буде стріляти. Почепили навколо прапорці, тепер не втечуть, правда ж?

— Через прапорці вовк сам ніколи не прорветься,— потвердив пан Гасинець. Потім докинув, звертаючись до Едека:— Розмовляв я з старшим лісничим, щоб дозволив тобі піти з моєю другою рушничкою. Від охоче допоміг би, але ж — правила, нічого не вдієш...

Едекові стало соромно, і він втупився в підлогу. Лісничий думав про нього, старався, а він... Не знав, що й казати, на щастя, виручив дуже збуджений сьогодні Міхал. Молодий мазур радів завтрашній облаві...

— Ледве вистачило прапорців. Ділянка велика, молодняк і ще шматок старого лісу, пам’ятаєш, там такі ялини з гілляками, що звисають майже до землі? Це найкраще місце для диких звірів.

— Ну, Міхал, іди, хлопче, йди спати,— наказав лісничий.— Завтра рано встаємо.

Тільки вже в кімнаті Едек міг розпитати Міхала докладніше.

— Що то за прапорці, яких вовки бояться?

— До шнура прив’язують на певній відстані один від одного клаптики червоної матерії і охоплюють тим шнуром місце, де є вовки. Прапорці майорять на вітрі, і жоден вовк не наважується переступити цю загорожу... А, знаєш, нелегко було їх вислідити, сніг старий, не розбереш, який слід свіжий, а який — давній. Мабуть, їх більше, ніж три, завтра добачимо. А як устигнемо, то й на заплаву перейдемо, тільки там уже без прапорців. Облава трохи пополохає їх, диви, якийсь і вискочить під кулю. Шкода, що ти не можеш полювати...

— Шкода. По льоду вам буде ближче до того місця. Не те, що тоді берегом, пам’ятаєш?

— Авжеж. Це якраз там, де ми напали на слід браконьєрів. І тепер нищать. Ми три капкани знайшли, добре, що пусті... Одного козла не стало, не кажучи вже про кабанів. Пан Гасинець лаявся на чому світ стоїть.

Заговорилися хлопці. Доти їм не часто випадала така нагода. Час минав, нарешті розсудливіший Міхал порадив трохи поспати. І одразу захропів.

Коли лісничий постукав у двері, прокинувся й Едек. Він сумно стежив за збудженим Міхалом. З радістю пішов би разом з ними. Таке полювання рідко трапляється. Та й Віку побачив би. Даремно він учора сказав, що не піде. А тепер незручно міняти плани.