Розділ «XIV. Клем в оточенні»

— Куди це ти, парубче? А чи ніжки не занадто слабенькі?— пожартувала лісничиха.

— Mo... можна мені взяти велосипед? Поїду в Піш на вечір.

Голос його був сухий і твердий. І дивився Едек не на лісничиху, а на свої чоботи. Він почистив їх, блищали.

— Коли б ти знову там чого не потовк... Краще йшов би спати, ти п’яний, як же поїдеш у потемках!

Залєський похитав головою.

— Нічого, це зараз пройде. До побачення...

Відмовляти його від тої поїздки було марно. Утовкмачив собі, що повинен іти, і нічого не вдієш. Хоч би чоловік був дома.

Пані Гелена здригнулася, бо раптом згадала, що недавно тією самою дорогою пішов Клем. І доки він поверне до управління округу, Едек, чого доброго, наздожене його. Може виникнути скандал. Одначе заспокоїлась: відтоді, як пішов Кульчик, минуло вже чимало часу, а Едек ледве повзе нетвердими ногами. Навіть велосипед веде в руках, боїться, що загрузне в снігових кучугурах.

А Едек, задоволений своїм наміром зробити на зло цій дурній, пихатій дівулі, поволі ніби тверезішав — рухи його ставали, як і раніше, чіткі й точні. Врешті він досить спритно скочив на сідло, спрямував уперед яскраве світло фари і натис на педалі.

Про Клема він забув. Тільки як побачив раптом перед собою незграбну постать Кульчика, що вже звертав на дорогу до управління округу, згадав про недавню розмову. Стрибнув з велосипеда, став, розкарячивши ноги, і гукнув:

— Клем, гей, Клем!

Кульчик обернувся. Подумав, що Едек женеться, хоче розправитися з ним. Але не злякався, став, стис маленькі кулаки. Він боронитиметься...

— Що ти хочеш?— гукнув за якихось півтора десятка метрів, що розділяли їх.

— Нагадати тобі, щоб точно повторив Віці все, що я сказав. Що вона дурна, бридка і взагалі гуска. Зрозумів? Але на вечорі я можу потанцювати з нею, нехай приходить...

Клем махнув рукою, як на людину несповна розуму. Стояв, дивився, як Едек знову скочив на велосипед, світло затремтіло і попливло в сторону шосе. І йому раптом стало жаль цього дикого, навіженого хлопця. Від Метека він багато знав про Едекове минуле.

Чим ближче до управління, тим швидше йшов Клем, не без певної симпатії думаючи про цього товариша, який, на його думку, збився з дороги. Зрештою, він же чудовий хлопець, тільки щось там засіло в його душі і все псує. Може, ще якась невідома їм історія, як ота з Красавчиком? Хто ж його знає. Едек такий потайний.

Клем міцніше стис під пахвою картонну папку. Вона поволі набухала від аркушів машинопису, які мали скласти книжечку оповідань. Уперше в житті він працював так завзято, як оце тепер. Писалося чудово. Тільки чи воно справді буде добре? Чи, може, так йому тільки здається?

Зрадів, що вже піднімається на ганок управління. Клем дуже не любив усяких роздумів, якихось дивних вагань і побоювань, що стискали йому серце, коли він думав про свою працю. Вони геть убивали в ньому почуття певності себе. Коли б не Віка, то він, може, й не передруковував би, відклав би тексти, хай би відлежались, щоб подивитися на них через якийсь час — тоді легше оцінити все разом.

Віка — це вона стала добрим янголом у його роботі. Зараз він побачить її, привітається, вона всміхнеться... Звісно, він стільки не написав би, коли б не вона. Дивні ті рушійні сили творчості...

Його огорнуло тепло дому старшого лісничого.