Розділ «- 19 -»

Я теж наклав собі порцію риби, і ми занурилися в приємну бесіду, теревенили про цей бал слуг у Стречлі-Баддсів та робили припущення щодо того, який вигляд матиме дворецький Сеппінгс якщо танцюватиме румбу.

Лише коли я вже доїв першу тарілку та навантажував другу, спливла тема Ґассі. Зважаючи на те, що трапилося вдень у Маркет Снодсбері, я очікував, що тітка підніме цю тему раніше. Коли ж вона все-таки підняла цю тему, я зрозумів, що її ще не повідомили про те, що Анджела заручилася.

— До речі, Берті, — сказала вона, задумливо жуючи фруктовий салат. — Цей Спінк-Боттл.

— Ноттл.

— Боттл, — жорстко наполягала тітка. — Після того, як він виявив себе сьогодні, для мене він Боттл, і ніяк інакше[16]. Втім, я хотіла сказати, що якщо ти його побачиш, скажи йому, що він дуже, дуже втішив стару жінку. За винятком того разу, коли вікарій перечепився через розв'язані шнурки та впав зі своєї кафедри, навряд чи в моєму житті був кращий момент, ніж коли старий добрий Боттл раптом почав зіштовхувати Тома зі сцени. Взагалі-то, на мою думку ця вистава мала чудовий смак.

Я не міг не заперечити:

— Ті згадки про мене…

— Вони мені теж сподобалися. Просто чудово! Це правда, що ти махлював, щоб отримати нагороду за знання Біблії?

— Авжеж ні! Моя перемога була результатом невтомної та наполегливої праці.

— А як щодо песимізму, в якому тебе було звинувачено? Ти песиміст, Берті?

Я міг би сказати їй, що події в цьому будинку швидко роблять з мене песиміста, але заперечив.

— Це правильно. Ніколи не будь песимістом. Що б не відбувалося в цьому найкращому зі світів, усе на краще. Це довга дорога, з якої не можна звернути. Перед світанком завжди темно. Май терпіння, і все буде гаразд. Сонце ще сяятиме, навіть якщо сьогодні все сіре… Спробуй ось цей салат.

Я послухався її поради, але орудуючи ложкою, подумки був десь далеко. Я був розгублений. Можливо, ця її привітність здавалася мені ексцентричною через те, що останнім часом я водився з такою кількістю розбитих сердець, але сприймав її я саме ексцентричною.

— Я боявся, що ти можеш бути трохи розлючена, — сказав я.

— Розлючена?

— Витівками Ґассі сьогодні на сцені. Мушу визнати, що очікував на незадоволене постукування ногою та насуплений лоб.

— Дурниці. Що там могло мене розлютити? Я сприйняла це все як великий комплімент, я пишаюся тим, що будь-який напій з мого погреба може призвести до таких наслідків. Це відновлює віру в повоєнний віскі. До того ж, сьогодні мене нічим не можна розлютити. Я наче мала дитина, що плескає в долоні та танцює під сонечком. Бо хоч на це й було витрачено багато часу, Берті, але зрештою сонце визирнуло з-за хмар. Тож можна оголошувати свято: Анатоль погодився залишитися.

— Що? О, мої щирі вітання!

— Дякую. Так, сьогодні після повернення я весь день працювала над ним як бджілка та нарешті, після кількох клятв, що він не погодиться, він все-таки погодився. Він залишається, хвала святим, тож на мій погляд є Бог на Небі й усе гаразд із…

Вона замовкла. Двері відчинилися, і до нас зайшов дворецький.