Розділ «- 14 -»

— Я говорю про цього Ґлоссопа.

— Мені здалося, що ти щось сказав про чийогось батька.

— Я сказав, що хлопчик — батько чоловіка.

— Який хлопчик?

— Хлопчик-Ґлоссоп.

— У нього немає батька.

— А я й не казав, що він є. Я сказав, що він батько хлопчика… тобто, чоловіка.

— Якого чоловіка?

Я зрозумів, що наша розмова дійшла такої точки, коли, якщо не докласти зусиль, ми заплутаємося.

— Я намагаюсь сказати, — сказав я, — що хлопчик-Ґлоссоп є батьком чоловіка-Ґлоссопа. Іншими словами, всі огидні вади та хиби, через які товариші зневажали Ґлоссопа-хлопчика, присутні й у чоловіку-Ґлоссопі, і вони змушують його — наразі я маю на увазі чоловіка-Ґлоссопа — бути взірцем осудливої поведінки в таких місцях як «Трутні», де від членів очікуються певні стандарти пристойності. Запитай будь-кого в «Трутнях», і тобі скажуть, що для старого доброго клубу то був чорний день, коли цей Ґлоссоп якимось чином прослизнув у список членів. Комусь не подобається його обличчя; інший міг би стерпіти його обличчя, якби не його звички. Але загальна думка зводиться до того, що цей хлопець — грубіян і поганець, і що тієї самої миті, коли він захотів потрапити в клуб, його слід було зустріти рішучою одностайною відмовою.

Мені довелося знову зробити паузу, частково для того, щоб перевести дух, а частково тому, що кажучи таке про бідолашного Таппі я відчував майже фізичні муки.

— Бувають такі люди, — продовжив я, змусивши себе повернутися до своєї огидної справи, — до яких попри те, що вони мають такий вигляд, ніби спали, не знявши свого одягу, всі ставляться досить мило, бо вони дружні та чемні. А є інші, які попри вороже ставлення до їхньої огрядності та незграбності користуються повагою завдяки гострому розуму й блискучому гумору. Але цей Ґлоссоп, на жаль, не належить ні до тих, ні до інших. Мало того, що він схожий на якусь істоту, що з дупла вилізла, так він ще й загальновизнаний дурень найвищого ґатунку. Він не має душі. З ним неможливо розмовляти. Якщо коротко, то будь-яка дівчина, якій стало необачності заручитися з ним, але в останню мить вдалося минути цього одруження, може справедливо вважати, що їй пощастило.

Я знову зробив паузу та скосив очі на Анджелу, щоб побачити, який я справляю ефект. Весь час, поки я говорив, вона сиділа мовчки та дивилася на кущі, і я не міг повірити в те, що вона досі, згідно з планом, не накинулася на мене як тигриця. Я не міг цього зрозуміти. Мені здавалося, що якби я сказав тигриці про її улюблене тигреня хоч дещицю того, що я сказав Анджелі, то вона — я маю на увазі тигрицю — стрибнула б аж під стелю.

А наступної миті я взагалі мало не впав.

— Так, — сказала Анджела, задумливо кивнувши, — ти маєш рацію.

— Га?

— Це саме те, про що я й сама думала.

— Що?!

— Дурний як пень. Він саме такий. Один з найтупіших баранів у всій Англії, напевно.

Я нічого не казав. Я намагався оговтатися, я потребував першої медичної допомоги. Це було для мене повною несподіванкою. Розробляючи цей чудовий план, який я зараз втілював у життя, я не врахував лише те, що вона може погодитися з усім, що я їй казатиму. Я готував себе до бурхливого емоційного сплеску. Я очікував сльози, докори, зустрічні звинувачення та всі інші дівочі фокуси такого штибу. Але щиру згоду з моїми словами я не передбачив, тож мені, так би мовити, було над чим подумати.