Розділ «- 14 -»

— Гаразд. Можеш масувати мені щиколотки.

— Добре.

Ми саме так і зробили, а потім ще кілька хвилин продовжували теревенити про те й про інше. А потім розмова вщухла. Я зробив кілька зауважень щодо мальовничого оточення, в яких фігурували присмеркова тиша, погляди зірок і м'яке мерехтіння води в ставку, а вона відповіла «так». У кущах, що були перед нами, щось зашурхотіло, і я висловив припущення, що то, напевно, тхір, а вона сказала, що я, мабуть, маю рацію. Але було очевидно, що подумки дівчина була деінде, тож я вирішив не гаяти більше часу.

— Подруго, — сказав я, — я чув про ваш скандал. То весільним дзвонам уже не дзвеніти?

— Ні.

— Остаточний кінець, так?

— Так.

— Ну, якщо тобі цікава моя думка, то з твого боку це від початку було дещо нерозумно, Анджело. Думаю, тобі пощастило, що ти здихалася його. Я взагалі дивуюся, як ти витримувала цього Ґлоссопа так довго. З якого боку не подивись, а найкращим вибором його не назвеш. Невдаха — ось гарний опис для нього. Жахливий хам, та ще й хвалько. Мені шкода дівчину, яка навіки пов'яже своє життя з таким, як Таппі Ґлоссоп.

А потім я видав суворий сміх, досить зневажливий.

— А я завжди вважала, що ви з ним друзі, — сказала Анджела.

Я зробив ще один кидок, цього разу ще більш кручений:

— Друзі? Не кажи дурниць. Ми, звісно, поводимося чемно при зустрічі, але казати, що ми друзі — це просто абсурд. Клубне знайомство, не більше. До того ж ми в школі були разом.

— В Ітоні?

— О боже, ні. В Ітон такого як він не взяли б. У школі, в якій я вчився ще до Ітона. Він дуже брудним був хлопчиком, наскільки я пам'ятаю. Завжди в чорнилі та багнюці, мився лише в четвер, раз на два тижні. Коротко кажучи, аутсайдер, якого всі цуралися.

Я зробив паузу. Я був неабияк збентежений. Окрім того, що мені було боляче казати так про того, хто завжди був для мене дорогим друзякою (якщо не зважати на випадок з кільцями, коли мені довелося впасти в басейн у повному вечірньому одязі) мені здалося, що мої слова не мають наслідків. Справа не просувалася. Дивлячись у кущі та не пари з уст, вона сприймала всі мої образи та натяки дуже спокійно.

Я спробував ще раз:

— «Необтесаний» — ось який він був. Не думаю, що бачив колись когось більш необтесаного, ніж цей Ґлоссоп. Попроси будь-кого, хто знав його тоді, описати його одним словом, і вони скажуть «необтесаний». І зараз він такий самий. Нічого не змінилося. Хлопчик — батько чоловіка.

Вона не розчула.

— Хлопчик, — повторив я гучніше, — батько чоловіка.

— Про що ти кажеш?