Розділ «- 12 -»

З дедалі більшою похмурістю він оглядав фотопортрет.

— Гаразд, — сказав він. — Ось що трапилося. Як ти знаєш, я мав певні плани щодо м'ясного пирога.

— Так.

— Отже, близько першої години ночі я вирішив, що час настав. Я вийшов зі своєї кімнати та пішов униз. Той пиріг вабив мене.

Я кивнув. Я знаю, на що здатні пироги.

— Я дійшов до комори. Дістав пиріг. Поставив його на стіл. Знайшов ніж і виделку. Взяв сіль, гірчицю та перець. Там була холодна картопля. Її я теж узяв. І саме коли я мав братися до діла, я почув щось позаду — у дверях стояла твоя тітка. У своєму синьо-жовтому халаті.

— Оце так халепа!

— І не кажи.

— Ти, напевно, не знав, куди очі діти.

— Я дивився ними на Анджелу.

— Вона зайшла разом із тіткою?

— Ні. Разом із твоїм дядьком, через хвилину або дві. Він був у рожево-ліловій піжамі, а в руці тримав пістолет. Ти коли-небудь бачив свого дядька в піжамі та з пістолетом?

— Ніколи.

— Ти не багато втратив.

— Розкажи-но мені, Таппі, про Анджелу, — попросив я, бо хотів з'ясувати це якнайшвидше. — Чи не став її погляд м'якішим, коли вона подивилася на тебе?

— Вона дивилася не на мене. Вона дивилася на пиріг.

— Вона що-небудь сказала?

— Не відразу. Першим заговорив твій дядько. Він сказав твоїй тітці: «Боже святий, Делію, що ти тут робиш?» А вона на це сказала: «Якщо вже на то пішло, мій веселий сновидо, то що тут робиш ти?» І тоді твій дядько сказав, що подумав, що в будинок залізли злодії, бо він почув якийсь шум.

Я знову кивнув. Ланцюжок подій ставав зрозумілим. Того року, коли Яскраве Світло дискваліфікували на перегонах «Цесаревич», одного разу виявили, що вікно на кухню розкрите, і після того в дядька Тома розвився комплекс щодо зломщиків. Я досі пам'ятаю емоції, які відчув, приїхавши сюди вперше після того, як він установив на вікнах ґрати: я спробував вистромити голову, щоб вдихнути сільського повітря, і мало не розколов собі череп об металеву решітку такого штибу, які були в середньовічних тюрмах.

— «Які ще звуки?» — спитала твоя тітка. «Дивні звуки», — відповів твій дядько. І тоді Анджела, мала негідниця, з бридким сталевим дзвоном у голосі зауважила: «То, напевно, містер Ґлоссоп чавкав». І лише тоді вона на мене подивилася. Це був здивований, повний огиди погляд, з яким дуже одухотворена жінка може подивитися на товстуна, що жадібно ковтає в ресторані суп. Після такого погляду згадуєш, що в тебе талія 117 сантиметрів, а над тугим комірцем утворюється валик зайвої плоті. А потім вона тим самим неприємним тоном додала: «Я мала попередити тебе, батьку, що містер Ґлоссоп любить попоїсти три або чотири рази за ніч. Це допомагає йому дочекатися сніданку. У нього дивовижний апетит. Дивіться, він уже майже доїв великий м'ясний пиріг».