Розділ 46

— Ні.

— Я читав, що під час Великої французької революції, ще до винаходу гільйотини, коли відрубували голову вручну, кат іноді промахувався, і тоді засуджені на смерть могли зійти з ешафота й зберегти життя. Але багато хто з них піднімалися навіть без голови й робили кілька кроків, перш ніж упасти намертво на радість юрби. Якщо я правильно пам’ятаю, один учений пояснював цей факт у такий спосіб: мозок міг деякою мірою запрограмувати нерви, і мускули скорочувалися ще якийсь час після смерті, оскільки в серце надходить маса адреналіну, перед тим як голова впаде із плечей. Те ж саме відбувається з курми, які ніби можуть бігати й після того, як їм відрубають голову.

Лікар хмуро усміхнувся:

— Цікаво, інспекторе. Але боюся, це дитячі казки.

— Як же тоді пояснити це?

І він простягнув лікареві знімок із зображенням Кліпри й Руни, що лежали на підлозі. Лікар довго дивився на фото, потім надяг окуляри й знову став вивчати його.

— Що пояснити?

Харрі показав пальцем:

— Дивіться. Його рука закрита її волоссям.

Лікар заморгав, немов йому щось потрапило в око, заважаючи розглянути деталі.

Харрі відмахнувся від мухи.

— Послухайте, адже ви знаєте, як робляться висновки на підсвідомому рівні?

Лікар знизав плечима.

— Гаразд. Моя підсвідомість зробила висновок: Кліпра мав лежати там, де він застрелився, тому що тільки в цьому єдиному випадку його рука могла виявитися під її волоссям. Розумієте? Але кут, під яким був зроблений постріл, показує, що він стояв. Яким же чином він зумів вистрілити в дівчину, потім убити себе й при цьому упустити руку не на її волосся, а під нього?

Лікар знову зняв окуляри й узявся протирати їх.

— Може, це вона застрелила обох, — відповів нарешті він, але Харрі вже пішов.

Знявши сонцезахисні окуляри, Харрі оглянувся в напівтемному залі ресторану. Чиясь рука помахала йому, і він рушив до столика під пальмою. Людина підвелася йому назустріч, блиснувши сталевою оправою.

— Вас сповістили, як я розумію, — проговорив Даґфінн Торхус. На його сорочці під пахвами темніли великі кола, піджак він повісив на спинку стільця.

— Інспектор Крамлі передала мені, що ви дзвонили. Що привело вас сюди? — запитав Харрі, потискуючи протягнену руку.

— Адміністративні справи в посольстві. Я прибув сьогодні вранці, щоб розібратися з паперами. І потім, потрібно призначити нового посла.