Розділ 46

— Спробую.

— Коли ти їдеш?

— Як тільки поговорю з лікарем і технічним відділом.

— Навіщо?

— Щоб покінчити з параноєю. Ти знаєш… у мене є деякі божевільні думки.

— Добре, — сказала Ліз. — Ти вже обідав?

— Так, — збрехав Харрі.

— Чорт, ненавиджу обідати на самоті. Не посидиш зі мною?

— Іншим разом, добре?

І Харрі вийшов із кабінету.

Молодий судмедексперт розмовляв із ним, протираючи окуляри. Він робив довгі паузи між словами, і Харрі побоювався, як би цей убогий потік зовсім не висох. Але потім той насилу вимовляв наступне слово, після чого розмова плавно текла далі. Зрозуміло, він просто переживає за свою англійську.

— Чоловік пролежав там максимум два дні, — говорив лікар. — При більш тривалому строку й за цієї спеки його тіло… — він надув щоки й розвів руками, — …перетворилося б на великий газовий балон. І ви відчули б сморід. Що ж стосується дівчини… — він знову подивився на Харрі й надув щоки, — …те ж саме.

— Як швидко помер Кліпра?

Лікар облизав губи, і Харрі відчув, як спливає час.

— Швидко.

— А вона?

Лікар вийняв із кишені носову хустку.

— Миттєво. Шийний хребець був перебитий.

— Я хочу знати, чи міг хтось із них ще рухатися після пострілів, битися в судомах, наприклад?

Лікар надяг окуляри, перевірив, чи добре вони сидять на носі, і знову зняв їх.