Розділ 40

— Усе взагалі інакше, Холе.

Льокен набив трубку й поклав її на стіл. Він зняв із себе чорний, під горло, светр, його голий торс поблискував від поту. Маючи гарну фігуру, він, проте, був уже старий — обвисла шкіра, в’ялі м’язи, — і настане день, коли він повинен буде вмерти.

— Коли в моїй шафці у Варде знайшли журнал із дитячою порнографією, мене викликав командир. Але мені пощастило: до відповідальності мене не притягли, для серйозних підозр не було приводу, я всього лише розглядав картинки. Тому й у моїй особистій справі не з’явилося нічого, крім запису про звільнення із ВВС. Завдяки роботі в розвідці я ввійшов у контакт з організацією, що у той час називалася Special Services, попередницею ЦРУ. Вони послали мене на навчання в Штати, а потім направили в Корею, працювати під прикриттям норвезького польового госпіталю.

— І на кого ж ви працюєте тепер?

Льокен знизав плечима, показуючи, що це не має значення.

— Вам не соромно? — запитав Харрі.

— Звичайно, соромно, — слабко усміхнувся Льокен. — Щодня соромно. Це моя слабкість.

— Тоді навіщо ви розповіли мені все це? — поцікавився Харрі.

— Ну, по-перше, тому що я занадто старий, щоб ховатися. По-друге, тому що мені немає кого брати до уваги, крім самого себе. І по-третє, сором — це ж емоції, а не логіка. — Куточок його рота поповз угору, і на обличчі з’явилася саркастична посмішка. — Раніше я навіть виписував «Archives of Sexual Behavior»[35], щоб довідатися, чи не визначив якийсь учений, що за монстр у мені сидить. Читав скоріше із цікавості, ніж від сорому. Там я побачив статтю про монаха-педофіла зі Швейцарії, котрий ніколи не був ні в чому замішаний, а потім замкнувся в кімнаті й випив риб’ячий жир з осколками скла. Статтю я кинув на середині, так і не дочитавши до кінця. Я волію оцінювати себе як продукт виховання й середовища, але все-таки, незважаючи ні на що, як людину моральну. І маю намір уживатися із самим собою, Холе.

— Але як же ви, будучи педофілом, займаєтеся збором матеріалів з дитячої проституції? Адже вас це заводить?

Льокен задумливо втупився в стіл.

— Ви коли-небудь мріяли зґвалтувати жінку, Холе? Можете не відповідати, я все одно знаю, що мріяли. Адже це не означає, що ви дійсно збираєтеся когось зґвалтувати? І це також не означає, що ви як поліцейський не можете розслідувати справи про зґвалтування, вірно? Навіть якщо ви можете зрозуміти чоловіка, що втратив контроль, все одно це не грає особливої ролі. Зґвалтування — це божевілля. Воно протизаконне. І подібна сволота має зазнати кари.

Він перекинув третю склянку. Пляшка спорожніла до етикетки.

Харрі похитав головою.

— Вибачите, Льокен, але мені важко з вами погодитися. Ви купуєте дитяче порно, ви частина всього цього. Без таких, як ви, не існувало б ринку подібних мерзенностей.

— Ваша правда, — сказав Льокен, і погляд його затуманився. — Я не святий. Я теж посприяв цьому світу перетворитися на юдоль болю. Що ж мені ще відповісти? Як співається в пісні: «Я такий, як усі: дощ пройшов, і я змок».

Харрі раптом відчув себе таким же старим, як Льокен. Старим і втомленим.

— А що там із цими шматочками вапна? — запитав Льокен, злегка гугнявлячи.

— Простий збіг. Я подумав, що вони нагадують вапняний пил на викрутці, яку ми знайшли в багажнику Мольнеса. Вони жовтуваті. Не чисто білі, як звичайне вапно. Хочу віддати ці шматочки на експертизу й зрівняти з пилом у машині посла.

— Що в такому випадку це означає?