Розділ 40

Льокен випив і налив ще. Зробивши ковток, він відставив склянку й відкинувся на спинку стільця.

— Я пройшов спеціальну підготовку, щоб справлятися із цією роботою, Харрі.

Харрі слабко уявляв собі таку підготовку.

— Я знаю, як вони міркують, що ними рухає, що для них приємно, яким спокусам вони піддаються. — Льокен дістав свою трубку. — Я розкусив їх уже дуже давно.

Харрі не знав, що сказати. І тому промовчав.

— Кажете, зав’язали? А ви здатні на це, Холе? Ви вмієте сказати «ні»? Як у тій історії із сигаретами — прийняти рішення й суворо його дотримуватися?

— Ну, в принципі, так, — відповів Харрі. — Проблема тільки в тому, що рішення ці виявляються не завжди гарними.

Льокен знов усміхнувся. А Харрі згадав старого друга, котрий усміхався точно так само. Друга він поховав у Сіднеї, але той все одно регулярно з’являвся до Харрі вночі.

— Тоді ми з вами схожі, — сказав Льокен. — Я жодного разу в житті не доторкнувся до дитини. Так, я мріяв, уявляв собі це, до сліз, але ніколи в житті цього не зробив. Розумієте мене?

Харрі глитнув. Його охопило сум’яття.

— Не знаю, скільки мені було років, коли мене вперше зґвалтував мій вітчим, але, здається, не більше п’яти. Я рубонув його по стегну сокирою, коли мені виповнилося тринадцять. Зачепив артерію, він знепритомнів і ледве не загинув. Але він вижив і став калікою. Говорив усім, що сталося нещастя, що сам себе рубонув сокирою, коли колов дрова. Ми були квити.

Льокен підняв склянку й тужно подивився на коричневу рідину.

— Вам, напевно, здається, що це найчистіший парадокс, — вимовив він. — Але за статистикою, діти, що пережили сексуальні домагання, найчастіше самі потім стають ґвалтівниками, вірно?

Харрі скривився.

— Це правда, — продовжував Льокен. — Педофіли добре знають, які страждання вони заподіюють дітям, адже багато хто з них самі пережили в дитинстві й страх, і сором, і почуття провини. До речі, вам відомо, що, на думку багатьох психологів, є близьке споріднення між лібідо й потягом до смерті?

Харрі похитав головою. Льокен перекинув склянку й перестав усміхатися.

— Це як укус вампіра. Думаєш, що помер, а прокидаєшся й сам стаєш вампіром. Безсмертним, з ненаситною жагою крові.

— І з вічним прагненням до смерті?

— Саме так.

— А що зробило вас іншим?