Розділ 29

— Ми послали фото на експертизу у відділ статевих злочинів. їм не вдалося встановити причетність будь-яких з відомих розповсюджувачів дитячої порнографії до цих картинок, — продовжував Рангсан і перевернув один знімок. — По-перше, вони надруковані на німецькому папері, що не продається в Таїланді. По-друге, зображення на них не дуже чіткі й нагадують скоріше аматорську зйомку, не призначену для поширення. Хлопці з технічного відділу поговорили з фотоекспертом, і той стверджує, що знімки зроблені з великої відстані за допомогою телеоб’єктива й що, найімовірніше, знімали ззовні. Він думає, що в кадр потрапила частина віконної рами.

І Рангсан указав на сіру тінь по краю знімка.

— Оскільки знімки не схожі на професійні, то можна говорити про появу нової ніші на порноринку, а саме про попит на підглядання.

— Що?

— У США торговці порнографією заробляють великі гроші, продаючи так звані приватні любительські відеозаписи, зроблені насправді акторами й операторами, які уникають усіляких професійних штучок, навмисно спрощують зйомку й відмовляються від послуг відомих фотомоделей. Виявляється, люди з більшою охотою платять гроші за те, що, як вони думають, знято в справжніх спальнях звичайних людей. Те саме стосується знімків і відеозаписів, зроблених нібито тайкома з вікон будинку навпроти, без відома й згоди учасників дійства. Подібна продукція саме й призначена для любителів підглядати, адже їх збуджує саме споглядання інших людей, котрі навіть не здогадуються про те, що вони під спостереженням.

— Або ж, — сказав Харрі, — ці фотографії могли бути призначені не для продажу, а для шантажу.

Рангсан похитав головою.

— Ми думали про це, але тоді можна було б ідентифікувати особистість чоловіка на фото. На типових порнознімках для продажу саме обличчя ґвалтівника приховане, що ми тут і бачимо.

Він указав на три фотографії. На них можна було розрізнити зад і низ спини чоловіка. Крім червоної футболки з нижньою частиною двійки й нуля, ніякого одягу на чоловікові видно не було.

— І все-таки знімки могли використати для шантажу, — знову заявив Харрі, — просто фотографові не вдалося зняти обличчя. Або ж він показав своїй жертві тільки ті знімки, де того не можна ідентифікувати.

— Стривай-но! — махнула рукою Ліз. — Що ти кажеш, Харрі? Чоловік на фото — Мольнес?

— Це лише версія. Його могли шантажувати, але він не зумів зібрати грошей через те, що вже був винен.

— Ну то й що? — запитав Рангсан. — Все одно у шантажиста не було мотиву вбивати Мольнеса.

— Можливо, посол погрожував йому поліцією.

— Піти в поліцію й заявити на шантажиста, щоб самому бути арештованим за педофілію? — підвів очі Рангсан.

Сунтгорн і Нхо ледь утрималися від сміху.

Харрі розвів руками.

— Але ж я сказав, що це тільки версія, ви її відкинули — гаразд. Інша версія полягає в тому, що Мольнес сам шантажист…

— …а Брекке — ґвалтівник, — закінчила Ліз і, підперши голову рукою, задумливо втупилася в простір. — Припустімо, Мольнес мав потребу в грошах, а в Брекке з’являється мотив для вбивства. Але це нам було відомо й раніше, так що нічого нового ми не отримуємо. Що скажеш, Рангсан, можемо ми відкинути, що на цих знімках саме Брекке?

Той похитав головою.