Розділ 14

— Він був зроблений у календарі посла в день убивства. Але я перевірив програму телепередач, і в той день не показували гру «Манчестер Юнайтед».

— А, «Манчестер Юнайтед», — посміхнувся Санпхет. — Так це ж Кліпра. Посол звав його «містер Ман Ю». Кліпра їздив до Англії, щоб подивитися, як вони грають, і купив собі купу акцій цього клубу. Дуже незвичайна людина.

— Гаразд, я поговорю з ним пізніше.

— Якщо знайдете його.

— Що ви маєте на увазі?

— Ніхто не може знайти Кліпру. Це Кліпра сам знаходить, хто йому потрібний.

Цього ще не вистачало, подумав Харрі. Просто герой коміксів якийсь.

— Борги з перегонів кардинально змінюють всю картину, — заявив Нхо, коли вони сіли в машину.

— Можливо, — відповів Харрі. — Три чверті мільйона крон — чимала сума, але чи достатня?

— У Бангкоку вбивають і за менші гроші, — сказав Нхо. — Набагато менші, повір мені.

— Я думаю не про акул-кредиторів, а про Атле Мольнеса. Адже він із заможної родини. І мав можливість заплатити, особливо якщо йому погрожували розправою. Щось тут не збігається. Як тобі пан Санпхет?

— Він брехав, коли говорив про міс Ао.

— Так. А чому ти так думаєш?

Нхо не відповів, лише загадково усміхнувся й указав пальцем на свою голову.

— Про що ти, Нхо? Ти що, завжди знаєш, коли люди брешуть?

— Мене мати навчила це бачити. Під час в’єтнамської війни вона заробляла грою в покер на Сой-Ковбой.

— Дурниці! Я знаю поліцейських, які все життя допитували людей, і всі вони кажуть те саме: гарного брехуна ніколи не розпізнаєш.

— Треба вміти бачити. Брехуна можна розпізнати за дрібницями. От ти, наприклад, тільки ворушив губами, коли говорив, що всі шанувальники Гріга повинні мати в себе цей запис симфонії.

Харрі відчув, як зашарівся.

— Касета виявилася випадково у мене в плеєрі. А один австралійський поліцейський якось розповідав мені про симфонію Гріга до мінор. І я купив її на згадку про нього.