Розділ «5»

— Здається, — сказав він, — мені було звелено замовити напис «Пам’яті Емброуза Ешлі, коханого чоловіка Рейчел Корін Ешлі», і, зрозуміло, рік народження й смерті.

Я знав, що не захочу йти на цвинтар чи відвідувати могилу. Мені не хотілося дивитися на місце, де вони його поховали. Вони можуть поставити надгробок, а пізніше покласти квіти, якщо захочуть, та Емброуз про це ніколи не дізнається, йому байдуже. Йому хотілося б бути зі мною, у тім західнім краї, лежати у власній землі, на батьківщині.

— Коли повернеться місіс Ешлі, — мовив я повільно, — передайте, що я приїздив у Флоренцію. Що відвідав віллу Санґаллетті і бачив місце, де помер Емброуз. Можете також розповісти про листи, які Емброуз мені писав.

Він простягнув свою руку, жорстку та холодну, як він сам, і все ще дивився тими таємничими, глибоко посадженими очима.

— Ваша кузина Рейчел — жінка імпульсивна, — сказав він. — Покинувши Флоренцію, вона забрала всі свої речі з собою. Боюся, вона взагалі ніколи не повернеться.

Я вийшов із будинку й опинився на темній вулиці. Здавалося, ніби його очі все ще стежать за мною крізь зачинені ставні. Я пішов назад брукованою дорогою, перетнув міст, і, перш ніж пірнути в готель у сподіванні хоч краплину поспати до світанку, вирішив трохи постояти на березі Арно.

Місто спало. Не спав лише я. Навіть урочисті дзвони мовчали, і єдиним звуком був шум річки, яка прокладала собі шлях попід мостом. Тепер вона плинула швидше, здавалося, ніби вдень вода зупинялася, страждаючи в години спеки під палючими променями сонця, а тепер, уночі, завдяки тиші відчула полегшення.

Я дивився на воду, спостерігав, як хвилі здіймаються й пірнають у темряву, і в світлі єдиного ліхтаря на мосту бачив, як формуються пінисті брунатні бульбашки. А потім потоком, в’язким та повільним, винесло труп собаки чотирма лапами догори. Він проплив попід мостом і зник із поля зору.

І там, на березі Арно, я дав собі обітницю.

Я поклявся, що хай би як боліло Емброузу, хай би як він страждав перед смертю, я сповна відплачу жінці, яка в цьому винна, тому що я не повірив в історію Рейнальді. Я вірив у те, що було у двох листах, які тримав у правій руці. В останнє, що Емброуз мені написав.

Одного дня, так чи інакше, я відплачу своїй кузині Рейчел.