— Обережно, — серйозно сказав Інструктор. — Воно з незвички тягне. Відійди.
Дівка кинула на підлогу подаровану пачку:
— Падлюки ви. Гади. Ці, сатрапи.
— Отак пригощай їх сигареткою, — крізь зуби процідила блондинка. — Вони потім віддячать добром.
Вона широко розставила ноги у великих валянках, сплела пальці, наче розминаючись перед фортепіанними екзерсисами:
— Чеши звідси. Тінь, знай своє місце!
Дівка загарчала й почала відповзати до стіни — не зводячи з блондинки злісного погляду... А потім раптом глянула на мене:
— Ти з ними, так? Ну нічого, ти пошкодуєш, скоро нас буде багато... ми до вас прийдемо, вдеремося, тут усе буде наше...
— Іди геть! — гаркнула блондинка.
Я встигла стиснути в долоні амулет і побачила, як зі сплетених долонь блондинки виривається білий стовп. Світло вдарило в чорну істоту, як величезний кий по більярдній кулі, і ввігнало її у велетенську потойбічну лузу. Розмиті вихори, сірі кисільні вири підхопили Тінь, і чорна фігура вмить зникла з очей, залишився потривожений чужий простір, але й він угамувався — наче поверхня ставка після кинутої грудки.
Я виявила, що сиджу на крижаній підлозі й борюся з нудотою. Блондинка, м’яко ступаючи валянками, підійшла й стала поряд:
— Нудить? Це з незвички. Дивись, дівчино, це портал у Темний Світ, і звідти до нас лізуть Тіні. Убити Тінь не можна — можна тільки вигнати назад... туди.
Я озирнулася на Інструктора. Він у цій компанії був мені знайомий найбільше — підтримка й захист у разі чого.
Інструктор кивнув, підтверджуючи слова блондинки. Я аж тепер помітила, що він без куфайки — в легкому костюмі, у відкритих туфлях, і йому не холодно.
— Не парся, — знову заговорила блондинка. — Я знаю, як це сприймається свіжим поглядом... Але — життя є життя, і життя іноді містить у собі фігню типу порталу в підземелля... Треба просто прийняти, що так воно є, і не морочити собі голову. Покурити хочеш?
— Не курю... — я прокашлялася. — А що вона казала: «нас скоро тут буде багато»?
— А це вона просто молола язиком, — сказав Гриша. — Вони всі намагаються щось бовкнути наостанок, щоб не було так образливо.
У руках у нього був смартфон, і весь цей час він, не відриваючись, грався в якусь іграшку на зразок «Балансу». У поєднанні з вушанкою й куфайкою це сприймалося кумедно.
— Відкрити портал з того боку вони не можуть, — Гриша програв і сховав телефон. — Отож не переживай...
Він подав мені руку й допоміг звестися. Я похитнулася.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темний світ. Рівновага» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ третій Портал“ на сторінці 6. Приємного читання.