Розділ двадцятий Лондон

— А хто він? Хто?

Він показав на ляльку на столі:

— От хто... Це його справжня суть, образ, обличчя, як це пояснити точніше...

— Брехня!

— Ти хотіла в туалет? — Він знущально посміхнувся. — Вигоди ліворуч біля входу.

Те, що він називав «вигодами», виявилося круглим залом з розписом на стелі. У центрі поблискував невеликий басейн, поруч вирувала, як пекельний казан, кругла ванна-джакузі, по стінах мальовничо струменіла вода, і сховані лампочки підсвічували її опаловим теплим світлом. Співали невидимі птахи, у заростях ліан таївся унітаз, гідний імператора. На дні раковини для миття рук лежали круглі камінці, плямисті й різнобарвні, наче яйця в екзотичному гнізді.

Двері я замкнула на декоративний кутий засув і кілька хвилин стояла, опустивши руки під струмінь води, дивлячись, як поблискують мокрі камінчики. «Дашо, я не лялька», — сказав Сем, і я бачила, що він не бреше. Одначе... хіба лялька може усвідомити себе знаряддям, предметом, шматком пластику?

Я кусала губи, думаючи про те, що сталося з Семовою рукою, рукою справжнього Сема, який залишився в Москві, в підземеллі. Невже він теж втратив два пальці?!

Завжди тонкосльоза, тепер я не плакала. Щосили рубонула долонею по краю раковини, щоб фізичним болем заглушити розпач і страх. От як боротися з людиною... з чаклуном, який на все це здатний? Хто проти нього всі ми — і наша Доставка, і сам Інструктор? Не кажучи вже про охоронців, які просто трудящі дядьки, що волею випадку опинилися на містичній межі між життям і смертю...

З другого боку, подумала я, підставляючи під воду долоню, що стрімко розпухала, — якби ми були слабкі, він би не возився з нами, правда? Він би не витягав мене до себе в апартаменти, не показував ляльку Сема, не шантажував... Отже, як казав Інструктор, і я не така проста.

Я глибоко зітхнула. Умилася. Віддихалася. Сказала собі: треба йти. Треба встати з ним віч-на-віч і зрозуміти, навіщо я йому потрібна. Чого він хоче. Як мені врятувати хлопців і звільнити Сема.

І ще: мені, можливо, нарешті вдасться дізнатися, хто мій батько.

— Симпатична магія, її імітативний різновид, ґрунтується на принципі «подібне робить подібне». Найдавніше й найпростіше чаклунство. Для тих, зрозуміло, хто знається на цьому...

Він двома руками підняв ляльку Сема й розвернув обличчям до мене так, щоб було видно складні знаки на лобі:

— Погодься, в ліжку він дуже добрий. Утім, ти поки не можеш про це судити, в тебе недостатньо жіночого досвіду.

Я міцно-міцно стисла зуби й не видала ні звуку. Він якийсь час дивився на мене, потім усміхнувся й кивнув, задоволений:

— З тебе, мабуть, буде толк... Що ж, попоїмо.

На маленькому столі був сервірований сніданок. Я ковзнула поглядом по порцеляні й сріблу на таці і відвернулася.

— Не хочеш перекусити? Випити кави? Ти знаєш, за якими рецептами мені варять каву? Ти такої в житті не куштувала...

— Не треба мені вашої кави.