Розділ п’ятнадцятий Скалки

— Ну, раніше ж виходило!

— У дев’яноста відсотках випадків?!

— Це дуже висока ймовірність, Дашо, — Ліза глянула на мене через водійське дзеркало. — Дев’яносто зі ста — прекрасний показник. Ми не дамо їй закінчити транзакцію. А ти вертайся на заняття і вдавай, що нічого не підозрюєш.

— Тінь так легко обдурити?

— Дашо, вирішувати тобі, — м’яко втрутився Піпл. — Ми як фахівці можемо тільки давати рекомендації. І от ми вважаємо, що тобі треба розслабитися — і підпустити її до себе.

— А ми не будемо чекати, — Ліза дивилася на дорогу. — Льоша просто зараз піднімає соціальні мережі. Ми з Гришею перевіряємо твої контакти — однокурсників, викладачів...

— Ви з Гришею?

Піпл штовхнув мене ліктем у бік. Я прикусила язика.

— Ми досвідчені працівники, і в нас збалансована команда. — Ліза пригальмувала коло тротуару: за сотню метрів височів мій навчальний корпус. — Просто повір нам.

В опущене вікно влетіло сонечко, вдарилося зсередини об вітрове скло і впало на спину, безпорадно ворушачи лапками.

— Якби хтось з моїх, як ти кажеш, «контактів» був Тінню, я б помітила...

— Не обов’язково. Ти ж не увесь час напоготові.

Я обережно підставила палець. Сонечка завжди повзуть по руці вгору й, добравшись до найвищої точки, стартують. Це не було винятком — розгорнуло крильця й злетіло, на щастя, я встигла виставити руку у вікно...

Задзвонив телефон. Неначе відповідаючи, загупала кров у вухах.

— Привіт, Дашо! Ти не на заняттях?

— Привіт, Сем. Ні, в нас перерва.

— Чудово... Ти вибач, але в мене дозріла зухвала пропозиція.

— Давай. У сенсі зухвальствуй.

— Ти не хочеш сьогодні прийти до мене в гості? Тобто мається на увазі культурна програма: вино, кіно, доміно... У сенсі караоке...

Пристойні дівчата так не поводяться, з гіркою усмішкою подумала я. Якби моя мама дізналася, що я чиню...