Розділ п’ятнадцятий Скалки

— Скажіть, мадемуазель, — почав Сем грайливо, — а як би ви подивилися...

Під ногами в мене захрумтіло скло. Я стояла на купі скалок просто посеред дороги — скалки були дрібні, противні, наче тут розгатили молотком цілий ящик склотари. Як я могла їх не помітити?

— Ой, — сказав Сем.

Я підняла ногу. Моя підошва була схожа на спину скляного їжака: скалки встромилися гострими куточками й, здавалося, от-от проб’ють наскрізь.

— Мадемуазель, дозволите вам допомогти? — Сем ні на секунду не вийшов з образу. Підхопив мене під пахви, напрочуд легко підняв, я відчула ребрами тепло його долонь. Він акуратно посадив мене на сідло мотоцикла, зняв туфлю з моєї правої ноги й узявся обережно видряпувати скалки.

Цікаві юрмилися навколо, хіба що на руки не стрибали.

— Ваше замовлення, ме-ем!

Він надів мені туфлю на ногу. На секунду затримався, торкаючись кінчиками пальців кісточки на моїй нозі...

— Я передзвоню?

— Чекатиму.

Як чудово повернутися до життя. Як добре жити. Яке щастя.

Я спізнилася. Готувалася просити вибачення. Сподівалася, що мене все-таки пустять на заняття.

Поспішаючи по коридору, я не дивилася під ноги. Хрусь!

Знову купа зеленуватого пляшкового скла. Дивно, пляшка звичайно не розлітається на такі дрібні скалки. На такі гидкі, небезпечні, дуже гострі... і знову — прямо під ногами. Як могло статися, що я їх не помітила?

Ступаючи, як клишоногий ведмедик, на зовнішню сторону стопи, я відбрела на кілька кроків. Озирнулася на скалки. Хтозна-чого в мене сильно занило серце.

Я піймала в кулак свій амулет. Стисла, замружилася, розплющила очі... І побачила, що скло на підлозі рясно збризнуте кров’ю.

Тремтячою рукою я довго не могла знайти пудреницю. Потім довго не могла відкрити.

— Ну ви подивіться на неї — пара давно вже йде, а вона тут чепуриться! — почувся глузливий голос з аудиторії.

Я дивилася на себе, затискаючи в долоні амулет. Знак Тіні був випалений у мене на скроні, очі затягнуті каламутною плівкою, наче величезними більмами, від ніздрів по губах повзли перші рожеві краплі.

— Уперше бачу, щоб Тінь піратила посвячену, як просту студентку, — сказав Піпл.