— Ха... ха... ха!..— відповів Джінгл і, підморгуючи та показуючи великим пальцем усередину карети, додав:— А вона, знаєте... дуже добре... вітає... просить, щоб не турбувалися... Каже, що любить Тапі... Мабуть, поїдете в нас на задку? — Рушаймо, хлопці!
Форейтори випрямилися в сідлах; карета покотила; містер Джінгл, кепкуючи, вимахував з вікна хусточкою.
Ніщо в усій цій пригоді, навіть розбиття карети, не могло зрушити тихомирної вдачі містера Піквіка. Але йому несила була витримати підлоту негідника, що спершу позичив у свого друга гроші, а потім глузливо взивав його «Тапі». Він почервонів аж до верхнього краю своїх окулярів і промовив поважно й повільно:
— Якщо я надибаю колись цю людину, я...
— Правда, правда,— перебив Вордл,— все це правильно. Але, поки ми стоїмо тут та балакаємо, вони будуть уже в Лондоні, дістануть дозвіл і одружаться.
Містер Піквік замовк і сховав жадобу помсти аж на спід грудей.
— Як далеко до найближчої станції? — спитав містер. Вордл в одного з форейторів.
— Миль із шість; як ти думаєш, Том?
— Коли не більше.
— Трохи більше як шість миль, сер.
— Нічого не поробиш,— сказав містер Вордл,— треба йти пішки. Ходім, Піквік!
— Нічого не поробиш,— повторив цей дійсно великий муж.
Пославши одного з форейторів верхи замовити свіжі коні та карету і залишивши другого стерегти потрощений екіпаж, містер Піквік і містер Вордл мужньо рушили в путь, обмотавши шиї шарфами і глибше насунувши на голови капелюхи, щоб якомога захистити себе від дощу, який, ущухнувши на хвилинку, почав лити знову.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VIII Відкриття й погоня.“ на сторінці 4. Приємного читання.