— Вони поїхали, пане. Зовсім поїхали, сер. (Тут побачили, що містер Тапмен поклав ніж та виделку і пополотнів).
— Та хто поїхав? — розсердився містер Вордл.
— Містер Джінгл і міс Рахіль, сер. В кареті з «Голубого Лева» в Маглтоні. Я був там, але не міг спинити їх і тому зараз же прибіг сюди.
— А я сплатив його витрати! — як навіжений схопився з місця містер Тапмен.— Він узяв у мене десять фунтів. Держіть його! Він обдурив мене! Я не залишу цього! Я позиватиму! Піквік! Я не дозволю цього!— І, вигукуючи якісь безладні фрази, безталанний джентльмен у нападі розпачу забігав по кімнаті.
— Рятуй, боже! — скрикнув містер Піквік, злякано дивлячись на незвичайну жестикуляцію свого друга.— Він збожеволів! Що його робити?
— Робити! — підхопив огрядний старий господар, почувши тільки останнє слово.— Запряжіть коня в кабріолет. Я поїду до готелю й наздожену їх. А де цей лайдак Джо?— скрикнув він, коли слуга побіг виконувати доручення.
— Я тут, але я не лайдак,— озвався голос гладкого хлопця.
— Пустіть мене, Піквік! — кричав Вордл, кидаючись на сонливого хлопця.— Його підкупив цей негідник Джінгл, щоб збити мене з пантелику, і він понавигадував хтозна чого про мою сестру й мого друга Тапмена. (Тут містер Тапмен упав на стілець.).— Пустіть мене до нього!
— Не пускайте! — верещали жінки, серед голосів яких виразно чути було ревіння гладкого хлопця.
— Не смійте держати мене! — кричав старий. — Прийміть ваші руки, містер Вінкл! Пустіть мене, містер Піквік!
Любо було дивитись, яким спокійним і філософічним залишалося під час цієї колотнечі обличчя містера Піквіка. Він тільки трохи розчервонівся з напруги, коли, цупко обхопивши руками широкі груди їхнього тілистого господаря, стримував пориви його завзятої вдачі, а об’єднане жіноцтво тягло, пхало й виштовхувало з кімнати гладкого хлопця. Містер Піквік випустив свою жертву тільки тоді, коли слуга сповістив, що кабріолет уже готовий.
— Не пускайте його їхати самого! — верещали жінки.— Він неодмінно вб’є когонебудь.
— Я поїду з ним,— сказав містер Піквік.
— Ви — славний хлопець, Піквік,— промовив господар, стискуючи йому руку.— Еммо, дай містерові Піквіку шаль обгорнути шию. Ворушись! Доглядайте бабуню, доньки. Он дивіться — вона знову зомліла. Ну, готові?
Містер Піквік, якому встигли вже закутати великою шаллю рот, наклали на голову капелюх і дали в руки плащ, відповів ствердно.
— На скільки вони випередили нас? — гаркнув містер Вордл, коли кабріолет спинився коло готелю «Голубий Лев», круг якого, не вважаючи на пізній час, юрмилося чимало люду.
— Не більше, як на три чверті години,— відповіли всі хором.
— Запрягайте карету четвернею. Живо! Кабріолет пришлете мені потім.
— Гайда, хлопці. Четверню в карету! Мерщій!— закричав господар готелю.
І слуги, і господар побігли. По всьому двору замигтіли ліхтарі. Задзвеніли копита коней. Задеренчали колеса карети, яку викочували з сараю. Все навкруги шуміло й метушилось.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VIII Відкриття й погоня.“ на сторінці 2. Приємного читання.