— Що таке, сер? — скрикнув Додсон.
— Як ви кажете, сер?— зарепетував Фог.
— Чи знаєте ви, що я став жертвою вашої змови? — вів далі містер Піквік.— Чи знаєте ви, що я та людина, яку ви посадили в тюрму й обікрали? Чи відомо вам, що ви виступили, як аторнеї, на боці позивачки в справі «Бардл проти Піквіка?»
— Так, сер, ми знаємо це, — ствердив Додсон.
— Звичайно, все це нам добре відомо, сер, — втрутився Фог, плескаючи, може випадково, себе по кишені.
— І я бачу, що ви пригадуєте все це з великою приємністю, — сказав містер Піквік, даремно намагаючись уперше за життя прибрати сардонічного вигляду.— Я давно вже хотів сказати вам, що я про вас думаю, і мовчав лише з поваги до мого друга Перкера. Ваш неприпустимий тон і ваша безсоромність увірвали мені терпець. Я кажу: «ваша безсоромність», сер,— повторив містер Піквік, повернувшись до Фога так навально, що той поквапився відступити до дверей.
— Обережно, сер, — сказав Додсон, який, хоч був найкремезніший споміж товариства, розважливо тримався ззаду Фога і, ввесь пополотнівши, розмовляв через його голову. — Нехай він ображає вас, містер Фог. Не відповідайте йому нічого.
— Ні, ні. Я не відповідатиму, — запевнив Фог, потроху відступаючи і таким чином відтісняючи свого партнера до конторки.
— Ви, — не вгамовувався містер Піквік,— ви — злодії, крючки й суціги.
— Та добре вже, — перебив його містер Перкер. — І це все?
— Все. Я вважаю їх за злодіїв, крючків і суціг.
— Ну, значить, кінець, — примирчим тоном мовив Перкер. — Джентльмени, він сказав уже все, що хотів. Відчинили двері, Лаутен?
Лаутен, стиха хихотячи, відповів позитивно.
— Отже, на все краще, джентльмени... прошу... на все краще... до побачення... Лаутен, двері! — крикнув маленький чоловічок, не без задоволення випихаючи Додсона й Фога з кабінету. — Сюди, джентльмени, сюди... будь ласка, киньте вже ваші розмови... боже мій!.. містер Лаутен... ось двері, сер... ну, чого ж ви ще чекаєте?
— Якщо в Англії є правосуддя, — промовив Додсон, дивлячись на містера Піквіка й накладаючи капелюх на голову,— якщо в Англії є правосуддя, ви ще про нього почуєте.
— Ви — пара...
— Майте на увазі, сер, — застеріг Фог, — це вам дорого стане.
— ...пара злодіїв і суціг,— зневажаючи це попередження, продовжував містер Піквік.
— Злодії! — повторив він, перехилившись через поруччя сходів, якими спускалися вниз аторнеї.
— Злодії! — гримів містер Піквік, виприснувши з рук Перкера й Лаутена і висунувшись з вікна.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XL Останній вихід на сцену містера Джінгла та Джоба Тротера. Дуже діловий ранок в Грейс-Інському сквері, що закінчився стуком у двері містера Перкера.“ на сторінці 6. Приємного читання.