Розділ XXXVIII Як містер Піквік виконував свою місію і як з самого початку його підтримав несподіваний спільник.

— А!— доволі суворо глянув на нього містер Вінкл.— Сподіваюся, ви здорові, сер?

— Абсолютно здоровий, сер.

— А цей джентльмен,— вів далі містер Піквік,— цей джентльмен, як ви побачите, прочитавши привезеного мною листа, дуже близький родич або, скажімо, сердечний друг вашого сина. Його прізвище — Елен.

— Цей джентльмен?— спитав містер Вінкл, вказуючи карткою на Бена, що заснув, скарлючившись на стільці, і тепер видно було тільки спину та комір фрака.

Містер Піквік збирався був відповісти на це запитання й перелічити всі чесноти та гарні прикмети містера Бенджемена Елена, аж тут завбачливий містер Боб Сойєр, щоб повернути приятелеві свідомість становища, ущипнув його за руку так, що той зойкнув і схопився з свого місця. Раптом збагнувши, що опинився в товаристві сторонньої людини, містер Бен Елен підійшов до містера Вінкла і протягом п’яти хвилин тиснув обидві його руки, напівзрозуміло запевняючи старого джентльмена, що страшенно радий його бачити, і гостинно пропонуючи почастувати його перед обідом. Виконавши ці формальності, містер Елен знову сів і почав здивовано роздивлятись навколо, ніби не даючи собі звіту де він, та й справді перебуваючи в такому стані.

Все це страшенно бентежило містера Піквіка, особливо коли містер Вінкл-старший з неприхованим здивуванням дивився на чудну — як не сказати: незвичайну — поведінку обох його компаньйонів. Щоб зараз же покласти край цьому візитові, він вийняв з кишені листа і, передаючи його містерові Вінклу-старшому, промовив:

— Це від вашого сина, сер. Прочитавши листа, ви пересвідчитесь, що від вас залежить його щастя й доля. Дуже прошу поставитись до повідомлення, написаного в листі, цілком спокійно й безсторонньо і потім обговорити його зі мною з усією серйозністю, на яку воно заслуговує. Якої великої ваги надає вашому присудові син, ви можете бачити з того, що я потурбував вас, не попередивши, такої пізньої пори і,— зиркнув він на двох приятелів,— при таких несприятливих обставинах.

По цій прелюдії містер Піквік передав до рук здивованого містера Вінкла-старшого чотири сторінки чудового тонкого паперу, списані дрібним письмом і повні каяття, а сам, сівши на стілець, почав стежити за його манерами та обличчям, хвилюючись, щоправда, але з виглядом людини, яка не почуває за собою ніякої помилки або провини.

Старий власник пристаней перегорнув листа, глянув на нього спереду, ззаду, з боків, пильно подивився на маленького хлопчика, виображеного на печатці, кинув оком на містера Піквіка і тільки тоді, сівши на високий табурет та підсунувши ближче до себе лампу, зламав печатку, розгорнув лист, підніс його до світла й налагодився читати.

Містер Піквік напружено стежив за тим, як він перебігав очима від рядка до рядка й від сторінки до сторінки, але жодна зміна на обличчі старого не позначила хвилювання, якого він мусив був зазнати, довідавшись про синове одруження.

Містер Вінкл прочитав листа до останнього слова, акуратно, як ділова людина, згорнув його і саме тоді, як містер Піквік чекав на вибух отецьких почувань, умокнув перо в чорнило і спитав спокійно, немов тут ішлося про якусь комерційну справу:

— Яка адреса Натаніела, містер Піквік?

— Тепер — готель «Джордж і Яструб».

— «Джордж і Яструб». Де це?

— Джордж-Ярд. Ломбардська вулиця.

— В Сіті?

— Так.

Старий джентльмен методично записав адресу на зворотному боці конверта, сунув конверт у конторку, конторку зачинив ключем, сунув ключ у кишеню і, встаючи з табурета, спитав:

— Здається, ніщо більше не затримує вас, містер Піквік?

— Ніщо більше!— спалахнув від обурення цей добродушний джентльмен.— Нічого більше? І ви не висловите жодної думки щодо найважливішої події в житті нашого юного друга? Ви не доручите мені запевнити його у вашій незмінній прихильності та піклуванні про нього? У вас немає ласкавого слова ні для нього, ні для молодої жінки, що чекають від вас допомоги? Подумайте, дорогий сер, подумайте.