Заспокоєний його запевненнями, містер Піквік втяг голову назад у карету й підняв скло, та не встиг він знову відновити розмову, перервану містером Бобом Сойєром, як побачив за вікном невеличке темне тіло довгастої форми, що стукало в шибку, мов нетерпеливилось, що його не пускають.
— Що це таке? — скрикнув містер Піквік.
— Скидається на дорожну пляшку,— зауважив Бен Елен, з цікавістю розглядаючи цю річ крізь окуляри.— Думаю, вона належить Бобові.
Він не помилився, бо то містер Боб Сойєр, прив’язавши пляшку до ціпка, бомбардував нею вікно, виявляючи тим своє бажання, щоб друзі його всередині карети, по-товариському й у добрій злагоді, поділилися з ним її вмістом.
— Що ж його робити? — спитав містер Піквік, позираючи на пляшку.— Цей вчинок ще дурніший за попередній.
— Гадаю, краще було б узяти її сюди,— відповів містер Бен Елен.— Ми вчинимо справедливо, забравши її до себе й випивши.
— Справедливо? — повторив містер Піквік.— То брати?
— Гадаю, це буде найправильніше,— відповів Бен.
І що така порада цілком збігалася з його власною думкою, то містер Піквік обережно спустив вікно й відв’язав пляшку від ціпка; після чого ціпок піднявся вгору, і чути було, як голосно зареготав містер Боб Сойєр.
— Який веселий хлопець! — сказав містер Піквік, дивлячись на свого компаньйона й тримаючи в руці пляшку.
— Веселий,— ствердив той.
— На нього й розсердитися не можна,— зауважив містер Піквік.
— Безперечно,— згодився Бенджемен Елен.
Обмінюючись цими словами, містер Піквік, сам того не помічаючи, відіткнув пляшку.
— Що це? — байдужо спитав Бен Елен.
— Не знаю,— з такою ж байдужістю відповів містер Піквік.— Тхне нібито пуншем.
— А правильно,— мовив Бен.
— Мені так здається,— застеріг містер Піквік, звичайно, боячись сказати неправду.— Ви ж розумієте, я не можу твердити, не покуштувавши.
— То покуштуйте,— порадив Бен.— Ми, принаймні, напевне знатимемо, що воно таке.
— Ви гадаєте? — спитав містер Піквік.— Ну, що ж; коли вас так цікавить, я не заперечую.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXXVIII Як містер Піквік виконував свою місію і як з самого початку його підтримав несподіваний спільник.“ на сторінці 3. Приємного читання.