Розділ XXV, цілком присвячений правдивому описові незабутнього судового процесу в справі «Бардл проти Пікніка».

Обурений людською підлістю, містер Піквік саме збирався спитати, як їхній ворог, серджент Бацфас, насмілюється говорити про погоду з серджентом Снабіном, коли всі адвокати підвелися з своїх місць, а судові пристави крикнули «Увага!» Озирнувшись, він побачив, що входить суддя.

Через хворобу старшого судді обов’язки його виконував містер Старлей, надзвичайно низенький чоловік і такий гладкий, що здавалось, наче ввесь він складається тільки з жилета та обличчя. На своїх коротеньких ніжках він, як м’яч, вкотився в залу, урочисто вклонився адвокатам, що й собі віддали йому урочистий поклін, поклав на стіл свій трикутний капелюх і сунув під стіл свої коротенькі ніжки. Коли суддя Старлей зробив це все, від нього залишилась тільки пара маленьких вертких оченят, широке червоне обличчя та половина великого й дуже кумедного на вигляд парика.

Як тільки суддя сів на своє місце, пристав у залі засідань владно гукнув «Увага!» «Увага!» — невдоволеним тоном повторив пристав на галереї. «Увага!»— обізвались обурені голоси трьох чи чотирьох приставів у суміжних кімнатах. Далі якийсь джентльмен у чорному вбранні, що сидів нижче від судді, почав викликати прізвища присяжних. По довгих суперечках виявилось, що з дванадцяти названих присяжних присутні лише десять. На вимогу серджента Бацфаса чоловік у чорному викликав двох запасних — торговця городиною та аптекаря.

— Зараз ви складатимете присягу, — попередив джентльмен у чорному. — Річард Апвіч!

— Тут, — озвався торговець городиною.

— Томас Грофін!

— Тут, — відповів аптекар.

— Беріть книгу, джентльмени. Ви будете точно повторювати...

— Прошу суд вибачити, — перепинив його аптекар, високий, худорлявий, жовтолиций мужчина, — але, я сподіваюсь, ви звільните мене від виконання обов’язків присяжного.

— На якій підставі, сер? — спитав суддя.

— У мене немає помічника в аптеці, мілорд.

— Це мене не обходить, — відповів суддя. — Найміть когонебудь.

— Не маю грошей, мілорд.

— Мусите мати, — аж почервонів з гніву суддя.

Вдача в містера Старлея була гнівлива, і він не терпів заперечень.

— Хотів би, та не можу, мілорд.

— Візьміть з джентльмена присягу, — звелів суддя.

Пристав устиг промовити тільки три перші слова тексту, коли аптекар знову перепинив його.

— Отже, я все таки маю присягати, мілорд?— спитав він.

— Безперечно, сер, — ствердив свій наказ дражливий маленький суддя.