Міс Вісерфілд вирушила до готелю глибоко вражена розумом та вченістю судді. Містер Напкінс вирушив снідати. Містер Джінкс вирушив у світ міркувань, бо він не мав куди піти — маленьку загальну кімнату, де він спав уночі на канапі, удень займала сім’я його квартирної хазяйки. А містер Грамер вирушив виконувати розпорядження судді, щоб змити образу, вчинену ранком йому і другому представникові його величності — сторожеві.
Поки провадились рішучі й грізні готування, що мали на меті забезпечити порядок у королівстві, містер Піквік і його друзі, не мавши й гадки про всі ці важливі події, спокійно сиділи за обідом і дружньо розмовляли. Містер Піквік, на велику втіху товариства, а особливо містера Тапмена, саме оповідав про свої пригоди минулої ночі, коли двері відчинилися, і в кімнату дещо незаконно зазирнула чиясь фізіономія.
Поведінка містера Грамера була суто фахівська, але разом із тим і своєрідна. Поперше, увійшовши в кімнату, він засунув двері на засув; подруге, старанно витер бавовняною хусточкою свою голову й обличчя; потрете, поклав свій капелюх з бавовняною хусточкою всередині на найближчий стілець, а, почетверте, витяг з внутрішньої кишені лівреї коротенький жезл з бронзовою коронкою на кінці і з тогосвітнім виглядом поманив ним містера Піквіка.
Перший зламав мовчанку містер Снодграс. Він суворо глянув на містера Грамера й енергійним тоном сказав:
— Це — приватне приміщення, сер. Приватне приміщення!
Містер Грамер похитав головою і відповів:
— Ніяких приватних приміщень для представника його величності, коли він пройшов уже вхідні двері. Так каже закон. Дехто каже, нібито квартира кожного англійця — то його замок. Дурні вигадки!
Піквікці в замішанні перезирнулися.
— Хто тут містер Тапмен? — спитав Грамер. Про містера Піквіка він навіть і не питався, бо інтуїтивно вгадав його відразу.
— Я — Тапмен,— озвався цей джентльмен.
— А я — закон,— відрекомендувався містер Грамер.
— Як? — не зрозумів містер Тапмен.
— Закон,— повторив містер Грамер,— закон; влада цивільна й виконавча, коли хочете знати мій титул. А ось мої уповноваження. Бланк на Тапмена, бланк на Піквіка — за порушення спокою нашого владаря, короля. Документи всі в порядку. Я арештую вас, Піквік, і вас, Тапмен.
— Що ви хочете сказати цими нахабними фразами?— аж підскочив містер Тапмен.— Геть з кімнати!
— Алло! — крикнув містер Грамер, розважливо відступаючи до дверей і відчиняючи їх пальців на два.— Даблі!
— Тут,— одповів голос з коридору.
— Сюди, Даблі!
По цих владних словах брудновидий чолов’яга футів шести на зріст протиснувся у двері, — ввесь почервонівши з напруги.
— Решта наших тут, Даблі? — спитав містер Грамер.
Даблі, що не любив говорити, мовчки хитнув головою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XIX, у якому містер Пітер Магнус ревнує, немолода леді лякається, а піквікці через це потрапляють у пазурі правосуддя.“ на сторінці 5. Приємного читання.