Розділ 22

— Дякую, — щиро сказав я, бо був геть зневоднений.

— Не так швидко, старий, — нетерпляче мовила Клара, але я й сам знав, що не слід перенавантажувати шлунок. Я зробив два ковтки і знову розтягнувся на гамаку. Тоді я вже знав, що буду жити.

— Не очікував, що побачу тебе тут, — сказав я.

— Ти був, ну, досить наполегливий, — відповіла вона. — Вийшло не надто вдало, але ти дуже старався.

— Вибач.

Простягнувши руку, Клара стисла мою ногу.

— Не переживай. Як справи взагалі?

— А, добре. Вечірка мені сподобалась. Однак я тебе там не пам’ятаю.

Клара стенула плечима:

— Я запізнилася. До речі, мене не запрошували.

Я нічого не сказав, бо знав, що Клара та Шері недолюблюють одна одну, либонь, через мене. Клара, читаючи мої думки, промовила:

— Мені завжди було байдуже до Скорпіонів, особливо таких невігласів із величезною щелепою. Від них ніколи не почуєш чогось інтелектуального чи душевного.

І, щоправда, додала:

— Але вона досить смілива. Це слід визнати.

— Не думаю, що зараз я готовий до суперечки, — сказав я.

— Робе, це не суперечка.

Клара нахилилась, обіймаючи мене за голову. Вона пахла потом і якимсь своїм жіночим запахом; за певних умов, це навіть приємно, але не те, чого мені треба зараз.

— Гей, — спитав я. — А що трапилося з мускусною олійкою?

— Що?

— Маю на увазі, — пояснив я, несподівано зрозумівши, що то правда, — ти певний час користувалася такими парфумами. Це було перше, що я помітив, коли познайомився з тобою.