Розділ 12

Я говорив про п’ятимісний корабель, екіпаж якого висадився на планету, де існувало життя у формі отруйного плюща. Розповідали, що нічого путнього з цього не вийшло.

— Звісно! — відповів він.

Клара почала нервувати

— Гадаю, пора спати, — промовила Клара.

У цьому був якийсь підтекст. Я подивився на неї і сказав:

— Я проведу тебе до кімнати.

— Як хочеш, Робе.

— Таки проведу тебе, — вирішив я, не звертаючи уваги на той підтекст. — Добраніч, Френсі. Побачимося наступ­ного тижня.

Клара вже була на півдорозі до ліфтової шахти й мені довелося наздоганяти її. Узявшись за трос, я гукнув її:

— Якщо ти дійсно цього хочеш, я піду до своєї кімнати.

Вона не підвела голови, але й нічого не відповіла. Тому я вийшов на її поверсі й рушив слідом за нею до її кімнати. Кейті спала у крайній кімнаті, а Гіва дрімала над голографічним диском у нашій спальні. Клара відправила покоївку додому і пішла в сусідню кімнату перевірити, чи дитині зручно. Я сидів на краю ліжка, чекаючи на неї.

— В мене, напевне, починається ПМС, — сказала Клара, повернувшись. — Вибач. Я якась нервова.

— Якщо бажаєш, я піду.

— Господи, Робе, припини!

Вони підсіла до мене і пригорнулась. Я обійняв її.

— Кейті таке миле дитятко, — промовила Клара за мить, трохи сумно.

— Ти теж хочеш дітей, чи не так?

— У мене будуть діти.

Вона відхилилася назад, притягуючи мене до себе:

— Це лише питання часу. Мені треба набагато більше грошей, аніж я зараз маю, щоб повністю забезпечити дитину. І, звичайно, хотілося б бути молодшою.