Розділ 12

ДЕЩО ПРО СІДНИЦІ ГІЧІ

Професор Геґрамет. Ми не знаємо, який вигляд мали гічі, лише можемо припустити. Напевне, вони були двоногими. Людям зручно користуватись їхніми інструментами, тому, напевне, вони мали руки чи щось подібне. Можливо, їхні органи чуттів були схожі з людськими, Схоже, що вони бачили у значній мірі ту ж саму ділянку спектру, що й ми бачимо. Хоча вони мали нижчий зріст, аніж ми: до метра п’ятдесяти сантиметрів. А ще в них були кумедні зади.

Питання. Що ви маєте на увазі?

Професор Геґрамет. Ви бачили колись сидіння пілота у кораблі гічі? Два пласкі кавалки металу з V-подібним з’єднанням. На них і 10 хвилин не витерпиш без болю в сідницях. Тому довелося накрити сидіння решіткою. Це вже людське доповнення, у гічі такого не було. Тому, можливо, вони мали тіло, приблизно як у ос. Їхнє черево фактично звисало нижче від стегон між ногами.

Питання. Тобто ви стверджуєте, що в них були жала, як у ос?

Професор Геґрамет. Жала? Не думаю. Хоча все можливо. Або ж там вони мали статеві органи, а які вони були — чорт їх знає.

Ми лежали кілька хвилин, а потім я сказав, тицьнувшись у її волосся:

— Кларо, я теж цього хочу.

Клара зітхнула:

— Гадаєш, я не знаю?

Вона напружилась і встала:

— Хто це?

Хтось шкрябався у двері. Вони були незачинені: ми завжди тримали їх так. Але, з іншого боку, жодного разу ніхто не приходив без запрошення, а зараз хтось завітав.

— Стерлінг! — здивовано вигукнула Клара, а потім ввіч­ливо додала:

— Робе, це Стерлінг Френсіс, батько Кейті. Стерлінге, це Роб Броудгед.

— Привіт, — сказав чоловік. Він був набагато старшим як на батька маленької дівчинки. Стерлінг мав, як мінімум, п’ятдесят років, але здавався значно старшим і виснаженішим.

— Кларо, — промовив він, — Я лечу додому наступним рейсом і забираю Кейті із собою. Якщо ти не заперечуєш, уже сьогодні ввечері. Не хочу, щоб хтось інший їй сказав.

Клара намацала мою руку, не дивлячись на мене.

— Що саме?

— Про матір, — Френсіс витер очі й запитав: — А, ви не знали? Джен мертва. Її корабель прилетів кілька годин тому. Усі четверо в посадковому модулі заразилися якимось грибком, опухли і померли. Я бачив її тіло. Вона схожа на… — Стерлінг затнувся. — Найбільше мені шкода Енн-Лі, — вів далі він. — Вона лишилася на орбіті, а інші спустились у модулі. Вона доставила тіло Джен. Мені здається, вона з’їхала з глузду. Втім, хіба мені не байдуже? Джен вже не допомогти… Ну що ж удієш… Вона змогла привезти лише два тіла, бо в морозилці не було більше місця. Там лежали і її харчі… — Стерлінг знову затнувся і, здавалося, більше не міг говорити.