Розділ «5. ПРИРОДА КРАЇНИ»

До вод суші належать річки, озера, болота, підземні води і льодовики. Річка - постійний водяний потік, що тече у виробленому цим потоком заглибленні, яке називається руслом. Місце, де річка починається, називається витоком. Місце впадіння річки в іншу річку, озеро, море чи океан називається гирлом. Будь-яка річка від витоку до гирла тече в пониженні, створеному її наносами, яке називається річковою долиною. Головна річка з усіма її притоками і притоками приток називається річковою системою.

Швидкість течії річки прямо залежить від рельєфу тієї місцевості, якою вона протікає, тобто від падіння та нахилу. Падінням річки називається перевищення витоку над гирлом, а нахилом річки - відношення цієї різниці висот до довжини річки. Якщо річка має велику величину падіння і значну довжину, то нахил є невеликим. Рівнинні річки мають невеликі нахили і малу швидкість течії, що рідко перевищує 1 м/с. Нахили гірських річок значно більші, тому що величина падіння часто величезна, а довжина - мала: швидкість течії в гірських річках є великою, переважно більшою за 5 м/с. На річках трапляється безліч перешкод: пороги, перекати. Пороги - це великі камені твердих порід, що перегороджують русло річки. Перекати - великий уламковий матеріал (великий гравій чи галька), що осідає на мілководді у руслі річки.

Найважливішим елементом характеристики річки є режим, тобто зміна повноводності річки за сезонами, коливання рівня і зміна температури води. Рівень води в річках більшості країн змінюється протягом року.

Озеро - це замкнена водойма, що утворилася в природному заглибленні, яке називається озерною улоговиною. Походження озерної улоговини зумовлює величину, форму, розмір і, певною мірою, режим озера. За походженням улоговин розрізняють такі озера: тектонічні, що утворилися в результаті розломів чи прогинів земної кори; вулканічні, у кратерах згаслих вулканів; завальні, утворені внаслідок появи природних гребель, що перегородили річкову долину в горах; льодовикові, наслідки діяльності давнього льодовика; карстові в карстових провалах і лійках; озера-стариці - залишок старого русла ріки; залишкові, або реліктові, що виникли після відступу моря; штучні - водосховища. Озера поділяються також на стічні, з яких витікають річки, і безстічні. Стічні озера прісні, а безстічні - солоні, причому їхня солоність може бути в багато разів вищою, ніж солоність океану. У деяких озерах сіль може випадати в осад, утворюючи ропу. Важливим є багатий водний світ озер - рослинний і тваринний.

Болота - надмірно зволожені ділянки суші з вологолюбною рослинністю. Вони поділяються на низинні, перехідні і верхові.

Підземні води - це води, які знаходяться в ґрунтах і гірських породах верхньої частини земної кори в рідкому, твердому і газоподібному станах. Вони заповнюють проміжки між окремими частинками, пори пухких порід і тріщини твердих гірських порід. Глибина залягання, напрямок й інтенсивність руху підземних вод залежать від водопроникності гірських порід. Водопроникні породи (піски, галечники, гравій) пропускають воду. Водонепроникні, або водотривкі (глина, сланці), не пропускають, затримують воду. За умовами залягання підземні води поділяються на ґрунтові і між-пластові (артезіанські). Там, де шар водотривких порід, над яким лежить водоносний, виходить на поверхню, з'являється джерело. Своєрідний тип джерел - гейзери, які періодично викидають гарячу воду і пару на велику висоту. Вони утворюються переважно в районах сучасного вулканізму, де близько до поверхні залягає магма. Джерела з температурою води до 20 °С називають холодними, від 20 до 37 °С - теплими, а понад 37 °С - гарячими, чи термальними. Підземні води різняться хімічним складом. Підземні води, які містять велику кількість солей і газів, називаються мінеральними. Залежно від хімічного складу їх поділяють на хлоридні, сульфатні, магнієві, радонові та ін. Мінералізацією називають суму розчинених у воді речовин без газів. За ступенем мінералізації розрізняють води питного і бальнеологічного призначення.

Грязі - це розріджені маси, що містять речовини, подібні до гормонів чи вітамінів, мінерального або органічного походження. Залежно від способу утворення і складу бувають прісні, морські, сопкові і гідротермальні грязі.

5.8. Природні зони, рослинний і тваринний світ

У свідомості більшості людей образ природи країни тісно пов'язаний з певним типом рослинності чи з характерними (особливими) для даної території тваринами. Щоб скласти країнознавчу характеристику достатньо розглянути географію природних зон суші (природні зони в океані не виділяються). Термін "природна зона" вживається для позначення природних комплексів на рівнинах; у горах природні комплекси називаються висотними поясами. Повна комплексна (географічна) характеристика природного комплексу такого рівня включає опис усіх компонентів природи. Зазвичай, на території країни розташовано кілька природних зон. Назви природних зон і висотних поясів визначаються за типом рослинності, що в них переважає.

Характеристику тваринного світу в країні доцільно розпочинати з переліку типових тварин, які живуть у природних зонах на даній території, а потім подати короткі відомості про видовий склад, місця перебування (ареали), особливості поведінки тварин.

Природна зона - ділянка земної поверхні, яка відрізняється від інших своєрідністю природного комплексу, що досить чітко виявляється у зовнішньому вигляді. Границі природних зон визначаються за характером рослинності, яка найкраще відображає особливості кожної з природних зон.

Природні зони розрізняються за співвідношенням тепла і вологи. Назви цих зон визначаються за домінантним типом рослинності. Природні зони добре виражені на рівнинах. У горах із зміною висоти також змінюється співвідношення тепла і вологи, і відповідно змінюються природні комплекси, які називаються висотними природними поясами. Чим вищі гори, тим більше в них висотних поясів. Наприклад, піднімаючись на Кіліманджаро, за один маршрут можна побачити зміну більшості природних зон, які є на Землі.

Характеристика будь-якої природної зони в країнознавстві включає характеристику флори і фауни. Головною таксономічною одиницею живих організмів є вид.

Середовище перебування - це комплекс навколишніх умов, що впливають на життєдіяльність організмів. На Землі існує кілька середовищ, освоєних і заселених організмами: водне, наземне відкритих просторів, наземне закритих просторів, повітряне, ґрунтове й самі живі організми. Для рослинності середовище перебування - це співвідношення світла, тепла, вологи і поживних речовин на визначеній території. Для тваринного світу середовище перебування визначається водами, кліматом і рослинністю.

Рослинність (флора) - це історично сформована сукупність видів (груп) рослин, що живуть у даній області. Розрізняють кілька основних типів рослинності: деревна, чагарникова, трав'яниста, мохово-лишайникова, гриби. В окрему групу виділяють водну рослинність - водорості. Деревна рослинність поділяється на хвойну і листяну; хвойна - на темнохвойну (ялина, ялиця) і світлохвойну (сосна, модрина, кедр); листяна - на широколистяну (дуб, граб, бук) і дрібнолистяну (береза, осика). Сукупність деревних рослин називається лісом. Ліси можуть бути хвойними, листяними, змішаними. Чагарники також бувають хвойні і листяні, а чагарники, які ростуть у пустелях, часто взагалі не мають листя (саксаул).

Трав'яниста рослинність представлена злаками (ковила) і різнотрав'ям (квіткові рослини). Мохово-лишайникова рослинність, своєю чергою, складається з мохів (зелені, сфагнові) і лишайників (оленячий мох - ягель).

Болота не утворюють природної зони, вони можуть траплятися практично в будь-якій зоні, навіть у пустелі є заболочені ділянки. Болота бувають низинні, верхові і змішані. Низинні болота мають плоску поверхню, часто з ділянками "чистої" води і трясовини. Рослинність представлена осокою, очеретом, тростиною, зеленими мохами і різнотрав'ям. Верхові болота утворюються в прогинах рельєфу, на височинах, рослинність - сфагновий мох, дерева, чагарники і чагарнички. Деякі болота багаті ягідниками (журавлина, морошка) і лікарськими рослинами, а також рідкісними видами рослин і тварин.

Фауна (тваринний світ) - це історично сформована сукупність видів тварин, що живуть у даній області. Найважливішою ознакою будь-якої фауни є її видовий склад, а кількість видів, що входять до неї, визначають її багатство. Суттєвою ознакою будь-якої фауни є екологічна природа складових її видів. Однак недостатньо описати тваринний світ на рівні природної зони. Необхідно охарактеризувати фауну за середовищем перебування на мезо- чи мікрорівні, тобто описати особливості всередині території природної зони, адже кожному середовищу відповідають свої особливі групи тварин.

Ареал - частина території чи акваторії Земної кулі, на якій постійно зустрічаються популяції визначеного виду чи іншої таксономічної одиниці тварин (рослин).

Усі рослини і тварини можна згрупувати також за їхнім місцем у співтоваристві: домінуючі чи рідкісні. Рідкісні рослини (і тварини) охороняються. Крім того, виділяють ще дві групи рослин і тварин: ендеміки і релікти. Ендеміки - рослини і тварини, що трапляються лише на даній території. Ендемічність - це ознака, яка визначає ступінь самобутності фауни. Кількість ендеміків у різних фаунах є різна. Найвища частка ендемізму в острівних фаунах, а на континентах - у районах із сильно розчленованим рельєфом, тобто в гірських країнах, оскільки географічна ізоляція - необхідна умова формування ендеміків. Прикладом давньої і самобутньої фауни є Австралія, де живуть вісім ендемічних сімейств ссавців (сумчасті), три ендемічних сімейства птахів, не включаючи ендемічних родів усіх класів хребетних тварин.