Розділ «6.3. Ведення землеробства в умовах степу»

Вміст фосфору в цих ґрунтах у межах 0,13-0,15%, більше його міститься у верхньому гумусному горизонті в органічних сполуках.

Чорноземи південні також мають порівняно високу потенційну родючість, високий вміст азоту, фосфору, калію та інших елементів, вони здатні забезпечувати високі врожаї районованих культур.

Сухий Степ України займає крайню південну частину Причорноморської низовини і прилеглу до неї вузьку смугу Кримського степу над Сивашем на площі 4,7 млн га, в тому числі сільськогосподарські угіддя 1,8 млн га, з них рілля складає 1,2 млн га, або 85%. Перехід від степової зони як з півночі в Причорномор'ї, так і з півдня Криму неширокий — до 25 км, де солонцюваті чорноземи переходять в темно-каштанові слабосолонцюваті ґрунти.

Материнською ґрунтотворною породою тут є важкоглинкові і глинисті лесоподібні відклади. Причому залягають вони в декілька ярусів, чергуються з похованими ґрунтами. Підвищена концентрація розчинних солей в материнських породах чи похованих ґрунтах призводить до засолення і зниження продуктивності ґрунтового покриву цієї зони.

Сухостепові ґрунти утворились за умов посушливого клімату, зрідженої трав'яної рослинності з поверхневою кореневою системою і висхідної течії ґрунтових вод, яка підтягувала до поверхні легкорозчинні солі.

Переважаючими ґрунтами в сухому Степу, на фоні яких сформувалися ґрунтові комплекси, є темно-каштанові, що займають 70,2% в сільськогосподарських угіддях, або 76% серед орної землі, та каштанові — відповідно 5,8 і 5,2%.

Характерною морфологічною ознакою темно-каштанових ґрунтів є диференціація профілю за елювіальним типом. Особливо вона добре помітна на цілинних ґрунтах, які не зазнали впливу агрокультури.

Гумус міцно зв'язаний з мінеральною частиною. В глинистих і важкосуглинкових каштанових ґрунтах кримського сухого Степу його міститься 1,7-3, а в легкосуглинкових і супіщаних різновидностях Азово-Причорноморської смуги лише 0,7-1,5%.

Легкорозчинні солі і гіпс зосередженні на глибині 150-200 см, а на правобережжі Дніпра навіть глибше. Реакція водного розчину нейтральна або слаболужна (рН водне 6,8-8,0). Ці ґрунти поділяють на слабо - і сильносолонцюваті.

Каштанові ґрунти утворились у найпосушливіших районах сухосте-пової зони — на території, що прилягає як з півночі, так із півдня до Сиваша. Серед сільськогосподарських угідь зони їх площа 100 тис. га, з яких 80 тис. га в обробітку. Суцільних масивів вони не мають, а залягають в комплексі з солонцями каштановими. Профіль цих ґрунтів на відміну від темно-каштанових слабше і на меншу глибину гумусований. Солі вимиті на значну глибину (70-80 см), за ступенем солонцюватості поділяють на каштанові слабо- і сильносолонцюваті.

Окультурення та особливості використання ґрунтів сухого Степу

Ґрунти сухого Степу, які є в обробітку, зазнали докорінних змін. Елювіальність каштанових ґрунтів можна помітити тільки за крем'янистою присипкою на структурних агрегатах, а ілювіальний горизонт — за горіхуватою чи призматичною структурою.

У процесі використання каштанових ґрунтів помітні зміни морфологічної будови лише у верхній частині профілю. В орному шарі руйнується зерниста і формується пилувато-грудочкувата структура, а підорний ущільнюється, стає чіткіше вираженою горіхувата.

Під впливом обробітку змінились фізико-хімічні властивості цих ґрунтів. Внаслідок руйнування колоїдного комплексу зменшується ємність вбирання в орному шарі й підвищується у підорному. Мулиста фракція з верхнього шару перемістилася вниз за профілем. У прямій залежності від глинистих частин з поверхні до підорного шару зростає і загальна вбирна здатність. В окультурених ґрунтах завдяки вирощуванню, у першу чергу, зернових культур з часом зменшується сума обмінних катіонів, зокрема кальцію.

При освоєнні каштанових ґрунтів поступово змінюється їхній поживний режим. Якщо в природних угіддях у верхньому горизонті (0-10 см) разом з органічною речовиною нагромаджується і значна кількість азоту, то за обробітку їх із зменшенням вмісту гумусу втрачаються і азотовмісні сполуки. У підорному шарі разом з нагромадженням гумусу підвищується і вміст азоту. В орних ґрунтах за рахунок оптимізації мікробіологічних процесів покращується фіксація азоту з повітря. Що ж до рухомих, доступних для рослини азотистих сполук, то їх в розораному ґрунті виявляється значно менше, ніж на цілині. У темно-каштановому ґрунті в паровій сівозміні вже через п'ять років використання азоту, що легко гідролізується, міститься 11 мг/кг проти 108 на цілині і 65 мг/кг у травопільній сівозміні. Ця різниця зумовлена нерівномірністю мінералізації природних запасів гумусу за різних умов використання ґрунту.

Аналогічна залежність проявляється і з динамікою фосфору в основних ґрунтах. Фосфатний режим орного шару окультурених ґрунтів значною мірою визначається не тільки характером використання природних запасів, а й системою удобрення, особливістю перетворення внесених добрив.

Калійний режим для більшості каштанових ґрунтів склався досить сприятливо. Це зумовлено значним вмістом калію в мінералах материнської породи, а тому валові запаси його досягають 2,1-2,3%. За тривалий час використання загальний вміст калію змінився мало, але водорозчинних його сполук помітно зменшилось.

Поліпшення засолених ґрунтів пов'язано із складними меліоративними заходами, які потребують значних матеріальних витрат.

Використання солончаків і сильно засолених ґрунтів можливе лише після промивання їх прісною водою. Найкраще це робити в осінньо-зимовий період, коли підґрунтові води найглибші, а випаровування з поверхні найменше. При цьому дуже важливо правильно встановити норму води для поливу, не допустити з'єднання її з підґрунтовою, яка може підійматися вверх по капілярах і призводити до поверхневого засолення. Промивні води відводять з поля за допомогою дренажу.

У солонцях на глибині 20-40 см залягає ущільнений горизонт, в якому нагромаджуються вимиті з верхніх шарів колоїди і мулисті частинки. Цей горизонт не пропускає воду і повітря, внаслідок чого створюється несприятливий водно-повітряний режим для коріння рослин.