Розділ «Тема 2. "Фінансовий сектор в економічній системі країни"»

Фінансове посередництво в "Керівництві з грошово-кредитної та фінансової статистики" визначається як вид виробничої діяльності, в процесі якої інституційна одиниця мобілізує кошти шляхом взяття зобов'язань за власний рахунок з метою їх спрямування іншим інституційним одиницям шляхом кредитування або придбання фінансових активів іншим способом.

ДОВІДКОВО

Надання послуг, які мають допоміжний характер щодо фінансового посередництва, може здійснюватися у формі вторинної діяльності самими фінансовими посередниками або виконуватися спеціалізованими агентствами або брокерами. На ринку функціонують також інші інституційні одиниці, основною діяльністю яких є надання гарантій за векселями або іншими фінансовими інструментами, які використовуються для обліку та рефінансування. Ці інституційні одиниці надають послуги, вельми схожі з послугами фінансових корпорацій, проте вони не є фінансовими посередниками у повному сенсі, оскільки вони не піддаються ризику через взяття зобов'язань за власний рахунок.

Сектор фінансових корпорацій включає також окремі некомерційні організації, які займаються наданням фінансових послуг і фінансуються коштом внесків фінансових корпорацій і покликані сприяти їх діяльності або служать їхнім інтересам.

Окремі корпорації та квазікорпорації займаються наданням фінансових послуг в обмежених обсягах. Наприклад, торговельні мережі надають своїм покупцям споживчі кредити. Такі інституційні одиниці не можуть вважатися фінансовими посередниками, оскільки їхня головна діяльність полягає в наданні нефінансових товарів і послуг. Домашні господарства, у свою чергу, можуть займатися фінансовою діяльністю, наприклад, позичати гроші. Проте виходячи із їхньої кінцевої мети — споживання, вони також не належать до фінансового сектору.

Згідно із Господарським кодексом України фінансовим посередництвом є діяльність, яка пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями. Допоміжною ж діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінюванням страхового ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності).

Відмінності у видах фінансового посередництва є основною поділу фінансового сектору на підсектори.

Фінансовий сектор (сектор фінансових корпорацій) включає такі основні сектори та підсектори:

- центральний банк;

- інші депозитні корпорації;

- інші фінансові корпорації, до складу якого входять страхові корпорації і пенсійні фонди, інші фінансові посередники (окрім страхових корпорацій та пенсійних фондів)

Ф-22 шансові допоміжні одиниці .

Центральний банк — це національна фінансова установа (або мережа установ), яка здійснює контроль найважливіших аспектів фінансової системи і виконує такі задачі, як емісія готівкових грошей, управління міжнародними резервами, здійснення операцій з МВФ та надання кредиту іншим депозитним корпораціям.

Підсектор центрального банку включає такі інституційні одиниці (табл. 2.3).

Центральний банк наділений монопольним правом грошової емісії, регулювання грошового обігу, кредиту і валютного курсу. Центральний банк зазвичай є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету та наглядовим органом банківської системи.

В Україні центральним банком є Національний банк України (НБУ).

У світовій практиці центральний банк розглядається як фінансова корпорація, якщо він є фінансово незалежним від уряду (в іншому випадку він вважається одиницею сектору загального державного управління). Національний банк України включається до сектору фінансових корпорацій.

Таблиця 2.3. Склад підсектору центрального банку

ДОВІДКОВО

Валютне правління (валютна рада, валютний комітет, валютна палата, валютне управління) — грошово-кредитна установа, що емітує банкноти і монети, які при пред'явленні першої вимоги вільно конвертуються за фіксованим курсом обміну на іноземну валюту або інший зовнішній резервний актив. Валютне правління має на пасивних рахунках банкноти і монети в обігу, але з банками воно зазвичай не взаємодіє, в результаті чого воно не має банківських резервів. В якості активів валютне правління має тільки іноземні резерви, які є забезпеченням грошової емісії. Відсутність у нього внутрішніх активів свідчить про те, що воно не може кредитувати ні уряд, ні банки. Фактично валютне правління являє собою механізм конверсії іноземної валюти в національні грошові кошти і назад. У 2006 р. валютне правління діяло в Боснії і Герцеговині, Брунеї, Болгарії, Гонконгу (Китай), Джібуті, Естонії та Литві.