Розділ «Тема 2. "Фінансовий сектор в економічній системі країни"»

Отже, національні рахунки були вагомим внеском у вдосконалення методів обчислення національного доходу, який вже на початку Другої світової війни робили у формі детальної таблиці, побудованої на солідній статистичній базі. Часто економісти, працюючи над проблемами національного доходу, бачили обмеженість цього одиничного показника і відчували потребу у розкритті його зв'язків з іншими макроекономічними показниками, тобто національне рахівництво "народилося" з обчислення національного доходу.

Отже, ідея побудови СНР та її здійснення стало видатним досягненням економічної статистики та економічної науки взагалі.

СНР — це один із найбільш поширених і досконалих методів вивчення економіки та результатів її діяльності.

СНР передбачає розмежування категорій внутрішньої та національної економіки. Для їх розмежування використовують такі поняття, як "інституційна одиниця", "резидент" "економічна територія", "центр економічного інтересу".

При розподілі внутрішньої економіки на сектори використовується концепція інституціональної одиниці відповідно до визначення, яке надано в СНР-93.

Інституційна одиниця — це господарська одиниця, якій властиві ознаки (рис. 2.1), визначені у СНР 1993 року.

Прикладом інституційних одиниць є домашні господарства, корпорації, державні установи та некомерційні організації.

Рис. 2.1. Ознаки інституційної одиниці

Інституційна одиниця вважається резидентом певної країни, якщо вона має центр економічного інтересу на економічній території цієї країни, бере участь в економічній діяльності цієї країни протягом необмеженого або досить тривалого періоду (рік або більше), а також керується законодавством цієї країни. Резидентом є також інституційна одиниця, що тимчасово знаходиться на території іншої країни та проводить діяльність в інтересах своєї країни.

Економічна територія країни — це географічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду країни, у межах якої відбувається пересування людей, товарів та капіталів.

До економічної території країни включаються:

- повітряний простір над нею, територіальні води і та частина континентального шельфу, який розташований у міжнародних водах, щодо якої країна користується винятковим правом на вилов риби чи видобуток на шельфі палива або інших корисних копалин;

- вільні зони, приписані (митні) склади та підприємства, експлуатація яких здійснюється під контролем митних органів країни;

- територіальні анклави країни, які розташовані на території інших країн (території посольств, консульств, військових баз, наукових станцій) .

Частину власної географічної території, яку використовують інші держави або міжнародні організації, до економічної території країни не включають.

Інституційні одиниці мають центр економічних інтересів на економічній території, якщо вони володіють приміщеннями або землею на цій території, здійснюють або планують здійснювати на цій території економічні операції впродовж тривалого періоду часу (не менш як один рік).

Для підприємств (фірм) центр інтересів знаходиться на території тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприємства, організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території певної країни, згідно з СНР вважаються її резидентами, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні компанії) не є резидентами економіки тієї країни, де розташована головна компанія.

Стосовно фізичних осіб резидентами при розробленні національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності. До резидентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати (незалежно від терміну їхнього перебування). Проте іноземці, які проживають на території країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів цієї країни.

Органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у разі здійснення ними діяльності за кордоном (наприклад, посольства іноземних країн і громадяни цих країн, які в них працюють, є резидентами своєї країни).

Водночас можлива ситуація, коли власник є резидентом іншої країни і не має будь-якого економічного інтересу в тій країні, де він володіє землею або приміщеннями, крім цієї землі і цих приміщень. В такому разі вважається, що власник передав своє право власності умовно інституційній одиниці, яка фактично є резидентом цієї країни.