Розділ VIII. МОНІТОРИНГ КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

8.1. Соціальна відповідальність як чинник підвищення ефективності функціонування підприємства

Нерозвиненість процесів соціальної відповідальності є складовою більш широкого кола проблем. Для демонстрації цієї тези доцільним є проведення паралелей із недосконалістю інноваційних процесів у державі. У праці В.В. Дементьєва [77, с. 41] проаналізовано ряд причин, які призводять до того, що інноваційний шлях розвитку вітчизняної економіки не є найбільш вигідним за існуючої системи формальних та неформальних інститутів. Описані в роботі негативні явища також визначають і недостатній рівень розвитку соціальної відповідальності промислових підприємств в Україні.

Питання про те, що соціальна відповідальність підприємства є необхідною умовою для економічного процвітання, є безсумнівною в розвинених країнах. Проте Україна характеризується власними тенденціями розвитку. Найбільш поширеним поясненням цього вважається дефіцит коштів, які можна спрямувати на соціальну відповідальність, у підприємств та у держави. Однак це пояснення може бути прийнято з суттєвими обмеженнями. Причиною може вважатися загальний дефіцит коштів у національній економіці. Проте рішення щодо впровадження заходів соціальної відповідальності приймають власники підприємств та можновладці, які мають можливість виділяти на них необхідні суми. Також варто відзначити, що величина витрат на соціальні заходи в середньому для підприємств є достатньо низькою. В той же час інші витрати, серед яких зокрема присутні витрати на лобіювання власних інтересів в органах державної влади, витрати на утримання спортивних команд, можуть перевищувати витрати на соціальну відповідальність. З цього можна зробити висновок, що власники підприємств свідомо обирають таку структуру видатків, де витрати на соціальні заходи не є пріоритетними та першочерговими.

Отже, можна зробити висновок, що причиною низької соціальної активності є не обмеженість коштів, що можуть виділятися на неї, а те, що у власників підприємств немає вагомих стимулів бути соціально відповідальним. В.В. Дементьєв відзначає, що на українських підприємствах суб'єктом, що приймає рішення щодо розподілу ресурсів, є власник – фізична особа [77, с. 84]. Домінуючим мотивом його діяльності є максимізація прибутку. Соціальна відповідальність та її позитивні наслідки для власника не виступають головною метою володіння активами підприємства. Натомість вони несуть певні загрози, оскільки потребують вкладень, а їхні результати можуть суттєво не вплинути на покращення економічних результатів діяльності підприємства. При цьому прибуток, який отримують власники підприємств, складається, по-перше, з різниці між доходами від продажів та витратами на виробництво продукції, а, по-друге, визначається як різниця між отриманим прибутком та виплатами з нього обов'язкових платежів. Таким чином, низький рівень соціальної відповідальності визначається джерелами прибутку та способами, за допомогою яких його можна максимізувати.

В економічній теорії розглядаються два основні способи отримання економічного прибутку внаслідок створення конкурентних переваг: інноваційний шлях отримання прибутку та рентний шлях. Ці два способи є несумісними, і використання одного з них ускладнює застосування іншого [77, с. 85]. Відповідно до першого шляху розвитку підприємство повинно застосовувати інновації (у тому числі і в соціальних заходах), а отримання прибутку відбувається за рахунок скорочення витрат внаслідок застосування нових технологій або виробництва продукції, яка є кращою у порівнянні з конкурентами, чи має додаткові властивості, що є привабливими для споживачів. Саме наявність додаткових властивостей характеризує продукцію соціально відповідальних підприємств. Однак такий шлях отримання прибутку водночас є ризиковим, вимагає довгострокового планування діяльності і не приносить миттєвих прибутків.

Другий спосіб отримання прибутку досягається рентним шляхом його максимізації. На відміну від попереднього способу у цьому випадку економічний прибуток забезпечується шляхом недосконалої конкуренції, скороченням соціальних витрат, заниження рівня виплат за використання праці та ресурсів, що є необхідними для виробництва, а також за рахунок штучного підвищення ціни продукції підприємства. При рентному шляху отримання прибутку основною конкурентною перевагою підприємства є надлишок економічної влади [77, с. 86].

Таким чином, підприємець має можливість обирати між цими двома шляхами отримання прибутку. Брак соціальних ініціатив говорить про те, що підприємець обирає другий шлях, а альтернативні види максимізації прибутку є більш ефективними та передбачуваними, ніж соціальні заходи. При цьому вкладення у забезпечення надлишку економічної влади є більш привабливими для підприємця, оскільки дають прогнозований результат за менш тривалий період часу, а сама економічна влада є більш дешевим та ефективним способом впливу на контрагентів.

Економічна влада може проявлятися у декількох видах [77, с. 88]:

– у вигляді монопольної влади, за наявності якої контрагенти вимушені взаємодіяти з єдиним підприємством чи обмеженим колом підприємств;

– у вигляді корпоративної влади, за наявності якої підприємство стає власником інших підприємств;

– у вигляді адміністративної влади, за наявності якої власник та керівництво визначають умови оплати праці персоналу підприємства;

– у вигляді доступу до влади державних органів (судових, силових, політичних).

Рентний спосіб отримання прибутку окрім того, що відволікає інвестиції у соціальні заходи, також створює для них додаткові перешкоди, зокрема такі:

– структура управління підприємствами не пристосована до системної соціальної діяльності, оскільки орієнтується на досягнення інших інтересів;

– недостатнє поширення заходів соціальної відповідальності обумовлює відносно високі витрати на їхнє проведення у тому випадку, якщо підприємство їх впроваджує;

– підприємства використовують обмежені горизонти планування, в той час, як для забезпечення соціальної відповідальності необхідно вдаватися до довгострокового планування.

Однак рентний шлях отримання прибутку має обмежені можливості застосування. До останнього часу більшість виробників вели боротьбу за домінування у стосунках [204, с. 122]. Проте можна стверджувати, що на сьогодні в Україні такі ресурси отримання прибутку вичерпуються.

Штучне підвищення ціни продукції та зниження витрат на її виробництво викликає диспропорції розвитку економіки, порушує умови відтворення ресурсів, підсилює соціальну нерівність. Зокрема наслідками цього для персоналу компаній є: низька заробітна плата працівників підприємств, що призводить до зміни структури підготовки фахівців; зниження кваліфікації робочої сили; суттєве зниження рівня використання потенціалу працівників внаслідок того, що за відсутності соціальних заходів по відношенню до них, працівники розглядають себе як зовнішні елементи по відношенню до підприємства [203, с. 155].

Формування конкурентоспроможної економіки передбачає створення таких інституційних умов, при яких саме соціальна діяльність підприємства є важливим джерелом максимізації індивідуального доходу власника. Це обумовлює необхідність розгляду пріоритетного напрямку підвищення ефективності діяльності підприємства засобами соціальної відповідальності, а саме підвищення ефективності праці персоналу.