Розділ I. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

1.1. Еволюція розвитку теорії соціальної відповідальності

Зародження ідей соціальної відповідальності припадає ще на XVIII – XIX століття, коли власники окремих підприємств брали на себе відповідальність за своїх працівників, керуючись при цьому власними релігійними чи етичними переконаннями. Одним із найвідоміших прибічників ідеї соціальної відповідальності був англійський промисловець, соціаліст-утопіст Роберт Оуен, який розробив проект покращання умов життя працівників однієї із прядильних фабрик у Шотландії та висловив ідею про необхідність державного регулювання соціально-трудових відносин на виробництві. Погляди Р. Оуена про необхідність державної регламентації соціальної відповідальності підприємців пізніше були розвинені французьким промисловцем Даніелем Леграном, який запропонував ідею про необхідність запровадження міжнародних трудових норм, які б визначали умови праці на заводах та фабриках.

Меценатство було першим періодом еволюції ідеї корпоративної соціальної відповідальності та, не зважаючи на існування вдалих прикладів подібної діяльності як у західних країнах, так і на території України, головним недоліком першого етапу розвитку корпоративної соціальної відповідальності було те, що подібна діяльність була нерегулярною та подекуди чітко не спрямованою на цільову аудиторію. Крім того, підтримка тієї чи іншої ініціативи безпосередньо залежала від особистих поглядів та переваг власників підприємств. При цьому основними областями, на яких фокусувалася добродійна діяльність в цей час, були: культура і мистецтво, допомога бідним і розвиток освіти тощо [78].

Наступним історичним етапом розвитку концепції соціальної відповідальності є зародження в США на початку XX ст. доктрини капіталістичної благодійності, згідно якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на користь суспільства, тобто фінансувати суспільні потреби. Так, у 1905 році в США зароджується рух "Ротарі", прибічники якого вважали, що матеріально забезпечені люди повинні сприяти покращанню соціальної ситуації не лише у професійній сфері, а й у середині територіальної громади, в якій вони функціонують. Однак, через Велику Депресію 30-х років подальшого розвитку концепція соціальної відповідальності набула лише у 50-ті роки XX століття, зайнявши центральне місце в дискусії про відносини бізнесу та суспільства. В цей час відбувається різке зростання тиску з боку суспільства та його інституцій, який полягав у тому, що від підприємств почали вимагати дотримання певних стандартів та контролювати рівень їх дотримання.

Підприємства були змушені будувати свої відносини з державою та суспільством за новими правилами й розвивати нові адресні програми, перш за все, у галузі екології й захисту праці. Окремі добродійні акції перетворилися у спланований комплекс заходів, здатних забезпечити підприємству необхідні умови для ведення власної діяльності. Розвиток PR-методів і комунікаційного менеджменту в 90-х pp. привів до того, що поняття соціальної відповідальності стали все частішими фіксуватися в місіях підприємств. Особливої популярності набуває формування іміджу підприємств як доброчесних "корпоративних" громадян. Основними формами реалізації корпоративної соціальної відповідальності в цей час стають піар-акції, реалізація рекламних програм в області спорту, культури, освіти тощо [82, с. 31-32].

Наступним етапом еволюції ідеї корпоративної соціальної відповідальності є орієнтація соціально-відповідальної діяльності підприємства на загальну стратегію його розвитку. Проблема корпоративної соціальної відповідальності починає розглядатися не з точки зору наявних PR-ресурсів, а з позиції формування репутації підприємства та створення сприятливих умов для його майбутнього розвитку. При цьому підприємство у своїй діяльності починає орієнтуватися не на забезпечення високого рівня прибутку в короткостроковій перспективі, а на створення необхідних умов для забезпечення довгострокового сталого розвитку та зростання, яке базується на врахуванні інтересів всіх зацікавлених сторін. Об'єктами соціальних акцій на цьому етапі стають умови життя населення, відпочинок співробітників, поліпшення інфраструктури міст тощо.

Існуючі розбіжності у сприйнятті ідеї корпоративної соціальної відповідальності знайшли своє відображення у великій кількості наукових підходів щодо суті, ролі та значення корпоративної соціальної відповідальності, які доповнюють або ж навпаки заперечують одна одну. В основі кожної з них лежить ідея аналізу організації з погляду системності, тобто організація представляється як "комплекс взаємопов'язаних та взаємозалежних частин, організованих таким чином, що продукує єдине ціле". Різниця є лише в тому, чи сприймати організацію як відкриту чи як закриту систему, оскільки як закрита система, організації не зазнають впливу з боку зовнішнього середовища й не взаємодіють з ним. На противагу, організації з відкритою системою динамічно взаємодіють із своїм оточенням. Однак, якщо виходити з розуміння організації як закритої системи, то ідея корпоративної соціальної відповідальності значно звужується, охоплюючи лише відповідальність перед власниками та працівниками. Як уже зазначалося вище, подібне розуміння даної концепції превалювало на початку зародження ідей соціальної відповідальності. В той же час, сприйняття організації як відкритої системи породжує багато запитань щодо мети, принципів, напрямів, механізму реалізації підприємством своєї соціальної функції та інформування громадськості про реалізовані заходи, які знайшли своє відображення в теоріях таких відомих дослідників як Г. Боуен, К. Девіс, М. Фрідман, Е. Фрімен, Дж. Елкінгтон, А. Керолл, Д. Мун та багатьох інших. При цьому варто зазначити, що в багатьох розроблених теоріях концепція корпоративної соціальної відповідальності часто заміщувалася іншими визначеннями, які, на думку науковців, краще відображали суть відносин компанії та суспільства.

Так, найбільш відомими серед них є "соціальна відповідальність бізнесменів", "корпоративна соціальна діяльність", "корпоративна соціальна чуттєвість", "етика бізнесу", "корпоративне громадянство" тощо. Щоб поєднати існуюче розмаїття підходів, А. Керолл запропонував розглядати концепцію корпоративної соціальної відповідальності як узагальнення своєрідного "ядра", яке узгоджується з іншими теоріями або трансформується в них. А це, в свою чергу, дозволило науковцям згрупувати всі існуючі теорії та виділити основні підходи до концепції корпоративної соціальної відповідальності підприємств.

Як свідчать проведені дослідження, знайти пояснення причин формування та розвитку сучасної цивілізації надзвичайно важко. Невипадково існує велика кількість наукових підходів, які по-різному трактують причини історичних змін, їх наслідки та перспективи подальшого розвитку. Як наслідок, основа сучасної парадигми цивілізації сформувалась під впливом різних шкіл, які умовно можна об'єднати у три групи [182]:

– формаційна (унітарна, лінеарно-стадіальна) – представники: О. Конт, К. Маркс, У. Ростоу, Д. Белл, О. Тоффлер;

– цивілізаційна (культурно-історична, локально-релятивістська) – представники: Н.Я. Данилевський, К. М. Леонтьев, О. Шпенглер, А. Дж. Тойнбі;

– світо-системна – представники: М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель.

Незважаючи на розбіжності, що притаманні цим підходам

(табл. 1.1), їх об'єднує, по-перше, спроба визначити та довести існування "елементарних неподільних одиниць" цивілізації (як то локальні цивілізації, світо-системи), дослідити їх зародження, розвиток та взаємодію. По-друге, визначити подальші перспективи існування цивілізації як у масштабі "елементарних неподільних одиниць", так і на загальнопланетарному рівні.

Таблиця 1.1

Порівняльна характеристика шкіл цивілізаційного розвитку

Так, представники формаційного підходу на основі аналізу технічних чинників розвитку суспільства обґрунтували перетворення капіталістичного індустріального суспільства на постіндустріальне. В результаті, було дано обґрунтування змінам у сфері виробництва (з виробництва товарів на надання послуг) та структурі зайнятості (на користь кваліфікованого персоналу), доведено зростання ролі та значення наукових розробок як основи нововведень та подальшого розвитку суспільних відносин [і 82, с. 35].

Завдяки розвитку світо-системного підходу вектор досліджень був спрямований на вивчення економічних зв'язків між "світами- економіками" як цілісними історичними (економічними) системами. За такого типу зв'язків відсутні власне Захід і Схід, а є лише центр (ядро), напівпериферія та периферія. Основна ідея теорій світів- економік (чи світів-систем) полягає в тому, що в системі світового господарства й економіці окремих територій існує певна ієрархія, заснована на функціонуванні механізму нерівності та експлуатації. Подібне трактування складових світової економіки дозволяє не лише пояснити історичні відносини метрополії-колонії, а й обґрунтувати сучасний розподіл країн за рівнем економічного розвитку [182, с. 34].

Фактично світи-економіки є соціальними системами, які мають визначені кордони та чітку структуру взаємовідносин між членами, що забезпечує належні умови для узгодження взаємовідносин як у середині окремої системи, так і між світами-економіками.