Розділ VII. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

5. Вітчизняні науковці [45, с. 18] під соціальним діалогом розуміють такий вид взаємодії соціальних суб'єктів, який виступає засобом узгодження спільних зусиль (в організаційно-управлінській та предметно-практичній діяльності) представників різних спільнот, верств і груп та припускає можливість знаходження консенсусу у вирішенні конфліктних (спірних) ситуацій.

6. В. Жуков визначає [90, с. 18] соціальний діалог як процес активізації соціальної взаємодії з узгодження та регулювання інтересів сторін соціально-трудових відносин з економічних і соціальних питань за сучасних умов.

Соціальний діалог – це складне суспільне явище, процес взаємодії різних соціальних груп і владних структур щодо узгодження їх інтересів у політичній, соціально-економічній і трудовій сферах.

У широкому розумінні соціальний діалог – це суспільний діалог між класами і соціальними групами щодо узгодження їх інтересів у політичній та економічній сфері, а також у сфері праці. У цьому значенні передбачається широкий формат учасників: дві, три або більше сторін на партнерській основі рівноправно беруть участь у діалозі, причому жодна зі сторін не домінує з огляду на свій статус та не має переваг.

У вузькому розумінні соціальний діалог – це процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень у сфері праці сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та держави.

Кожна з перерахованих вище систем виконує притаманні їй функції:

1. Політична сфера передбачає розробку законів, міжнародних договорів, політики. Прикладом цього є Організація Об'єднаних Націй, зокрема її спеціалізований орган – Міжнародна організація праці, діяльність якої побудована на засадах тристоронньої співпраці.

2. Економічна сфера стосується виробництва товарів і послуг та способів регулювання ринків. Характерними прикладами тут є Європейський Союз, Світова організація торгівлі, Об'єднання країн- виробників та експортерів нафти.

3. Під сферою праці мається на увазі система соціально- трудових відносин між найманими працівниками, роботодавцями та державою, що забезпечує регулювання цих відносин й узгодження інтересів на основі колективних договорів та угод.

У вузькому розумінні соціальний діалог замикається в рамках традиційної форми ведення переговорів, консультацій та різноманітних форм соціальних контактів, що відбуваються в трикутнику: уряд

– профспілки – роботодавці. Такий підхід є спадщиною системи соціальних відносин та структури суспільства, що домінували в часи розквіту індустріальних суспільств. Із розвитком постіндустріального суспільства і змінами в соціальній структурі ця вузька форма соціального діалогу виявилась недостатньою для врегулювання багатьох фундаментальних соціальних проблем. У зв'язку з цим практика діалогу стала розповсюджуватися на всі структури так званого третього сектору – об'єднань громадян та інститутів територіального, професійного, економічного самоуправління, тобто соціальний діалог став набувати більш широкого характеру.

Відповідно до класичної моделі Міжнародної організації праці, соціальний діалог упроваджується на засадах трипартизму або біпартизму.

Трипартизм – це процес взаємодії держави, роботодавців та працівників (через їхніх представників) як рівних і незалежних партнерів у прагненні знайти способи вирішення тих питань, що становлять взаємний інтерес [72, с. 10].

Двопартизм (або біпартизм) – це процес взаємодії, за допомогою якого досягаються, заохочуються або схвалюються прямі домовленості про співпрацю між роботодавцями та працівниками (або їхніми організаціями).

Важливим питанням є визначення співвідношення понять "соціальний діалог" та "соціальне партнерство". У науковій літературі та на практиці до поняття "соціальне партнерство" спостерігається неоднозначне ставлення, його природа складна і суперечлива. Цей термін мало використовується в міжнародних нормах. Найбільш уживані такі поняття, як "соціальний діалог", "трипартизм" та "соціальні партнери".

Міжнародна конфедерація вільних профспілок (провідна серед профспілкових об'єднань міжнародна організація) доволі стримано ставиться до поняття "соціальне партнерство". У її "Абетці профспілкового працівника" терміни "соціальні партнери" та "соціальне партнерство" уживаються лише для позначення сторін переговорного процесу (профспілок і роботодавців). У самому ж процесі регулювання соціально-трудових відносин використовується поняття "соціальний діалог" [72, с. 11].

У документах Міжнародної організації праці, Європейського Союзу та інших міжнародних організацій термін "соціальне партнерство" узагалі не вживається, а використовуються поняття "соціальний діалог", "соціальні партнери" та "трипартизм".

Сьогодні в Україні терміни "соціальне партнерство" і "соціальний діалог" використовуються іноді як синонімічні поняття. Існують різні погляди на поняття "соціальне партнерство". Його розуміють як:

– процес урегулювання соціально-трудових відносин засобами колективно-договірного регулювання;

– систему відносин між найманими працівниками, роботодавцями та державою щодо узгодження їх соціально-трудових інтересів;