Розділ VII. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Отже, соціальне партнерство у тому вигляді, в якому воно сформувалося, являє собою досить узгоджену систему, що має певну соціальну орієнтацію. Однак у сучасній Україні ця система поки що перебуває на стадії формування, становлення, що виражається в тих чи інших негативних явищах. Зокрема, елементи соціального партнерства, які склалися, працюють ізольовано один від одного. На практиці найчастіше порушується порядок взаємодії угод різного рівня як за змістом, так і за термінами виконання. Багато роботодавців не зважають на положення чинних галузевих угод. Досить багато організацій взагалі не мають колективного договору, хоча саме цей різновид актів-угод надає реальну можливість розвитку соціального партнерства, оскільки регулює винятково відносини між роботодавцем і його працівниками.

В умовах соціального партнерства можуть бути раціонально й ефективно вирішені різні соціальні проблеми, що виникають у суспільстві. Саме ця обставина робить соціальне партнерство суттєвим фактором забезпечення соціальної безпеки як складової національної безпеки України і є одним з механізмів, що дає змогу послабити напруженість у суспільстві [86, с. 531]. Соціальне партнерство в умовах ринкової економіки є найбільш перспективним і цивілізованим видом відносин між зазначеними суб'єктами. Подібна форма домовленості між державними структурами й громадськими організаціями дає змогу об'єднати інтелектуальний потенціал, людські й фінансові ресурси навколо конкретної соціальної проблеми.

Оцінюючи ситуацію, що склалася на сьогодні, варто визнати, що державна політика у сфері соціального партнерства в Україні не є цілісною, а має фрагментарний характер. У цій ситуації потрібні енергійні зусилля усіх зацікавлених сторін для того, щоб цей процес став дійсно незворотним і загальнопоширеним.

Соціальна політика є потужним інструментом, здатним регулювати відносини влади й суспільства, і має здійснюватися, передусім, в інтересах суспільства. Саме взаємодія державних структур із громадськими організаціями, державна політика, орієнтована на соціальне партнерство, і можуть у перспективі стати основним принципом об'єднання зусиль суспільства й держави у вирішенні найважливіших політичних, соціально-економічних, екологічних, моральних та інших проблем.

Для розвитку соціального партнерства як фактора забезпечення соціальної безпеки в Україні необхідно вирішити низку питань, що стосуються інституціонального статусу соціального партнерства, його нормативно-правового забезпечення, основних напрямів соціального діалогу, механізмів залучення роботодавців і працівників (їхніх представників) до активної участі в соціально-партнерських відносинах.

Соціальне партнерство, з одного боку, враховує реалії сьогодення, а з іншого – спрямоване на вбудовування в ліберальну модель ринкової системи, що базується на самостійності й ініціативі громадян. У цьому зв'язку ініціативні суспільні об'єднання можуть бути частиною системи соціального партнерства за умови більшої підтримки з боку держави й належної уваги з боку засобів масової інформації.

Гармонізація відносин суспільства й держави, особистості і влади має відбуватися на рівні як окремо взятого індивіда, різних соціальних груп, так і суспільства в цілому. Одним із зовнішніх проявів громадянського суспільства вважається структурування соціуму у вигляді різних організацій, що поєднують окремих людей за їхніми інтересами, прихильностями, професійними та іншими устремліннями, активним використанням індивідами і соціальними групами інструментів публічного вираження й захисту своїх соціальних, економічних, екологічних та інших інтересів.

Подальший демократичний розвиток України потребує формування ідеології соціального партнерства, що є формою соціальної взаємодії багатьох державних інститутів і суспільних груп громадянського співтовариства, яка дає їм змогу вільно виражати свої інтереси і знаходити цивілізовані способи їх гармонізації і реалізації. Важливим завданням є розвиток соціального партнерства. Крім того, соціальне партнерство може сприяти створенню суспільної системи соціальної безпеки, що дасть змогу вирішити політичні, економічні та соціальні завдання, найбільш актуальні на сьогодні, і, зокрема, вперше інтегрувати державні інститути у сферу реального, а не декларованого захисту громадянського суспільства; поставити державні органи влади під контроль суспільних інститутів; створити механізм захисту основних прав і свобод громадянського суспільства від посягань з боку держави; обмежити сферу права та компетенцій, а також оптимізувати організаційні і управлінські структури державних органів управління шляхом делегування низки їх функцій і завдань суспільним структурам. Конкретними завданнями подальшого дослідження запропонованої проблеми має стати обґрунтування пропозицій щодо: створення суспільних формувань і структур, а також взаємодії з будь-якими іншими громадськими організаціями і об'єднаннями та державними органами з метою підвищення рівня соціальної безпеки; уточнення системи критеріїв (показників) оцінювання ефективності державного управління соціальним партнерством; характеристики існуючих форм та методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на формування ціннісно-нормативної складової соціального партнерства та обґрунтування пропозицій щодо їх удосконалення в контексті забезпечення соціальної безпеки України; надання пропозицій щодо вдосконалення способів безпосереднього реагування на ситуації, що загрожують життю і здоров'ю громадян, їх власності, природному і культурному місцю існування, правопорядку, міжетнічним відносинам.

7.2. Форми соціального діалогу та їх роль в системі забезпечення соціально відповідальної поведінки

Сьогодні трансформаційні процеси в Україні супроводжуються не завжди позитивними наслідками в усіх сферах життєдіяльності суспільства – політичній, економічній, соціальній, духовній та інших. Це призводить до виникнення соціально-політичних протиріч, збільшення рівня конфліктності, зростання соціальної напруженості в суспільстві, недовіри населення до влади. Для вирішення таких проблем необхідні ефективні легітимні механізми.

Узагалі можна виділити два протилежних підходи вирішення гострих соціально-політичних протиріч та конфліктів [72, с. 7]. Перший із них – це конфронтаційний шлях, суть якого полягає в твердженні про те, що протилежні інтереси соціальних груп настільки суперечливі, що повне вирішення протиріччя відбувається шляхом соціальної ліквідації опонента.

Другий – це співробітництво між різними соціальними групами та державою, або цивілізований шлях. У межах цієї моделі визнається, що протиріччя не бувають абсолютними, завжди існують можливості узгодження інтересів та досягнення потенційної згоди. Саме в рамках другого підходу і можливо розглядати соціальний діалог як легітимну форму вирішення соціально-політичних протиріч.

Етимологія терміна "діалог" (від грецького "dialogos" – розмова, бесіда) у літературі розкривається як словесний обмін думками між двома і більше співбесідниками. Із філософського погляду це поняття трактується як особливий вид літератури, що розкриває філософську тему в бесіді декількох осіб.

Термін "соціальний" у філософський науці [210, с. 117] визначається як такий, що походить від латинського "socialis" – спільний, громадський; це назва усього міжлюдського, тобто усього того, що пов'язане зі спільним життям людей, із різними формами їх спілкування.

Отже, виходячи з порівняння цих понять, соціальний діалог можна визначити як бесіду між двома і більше особами з питань, які стосуються суспільства.

Розглянемо кілька визначень поняття "соціальний діалог".

1. Міжнародна організація праці, діяльність якої побудована на засадах тристоронньої співпраці, визначає соціальний діалог як процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією між представниками урядів, роботодавців та працівників із питань, що становлять взаємний інтерес і пов'язані з соціально- економічною політикою.

2. У Резолюції про трипартизм та соціальний діалог, ухваленій Міжнародною організацією праці 18.06.2002 р., соціальний діалог визначається як цінний демократичний засіб вирішення соціальних проблем, формування консенсусу; це сучасний і динамічний процес [72, с. 9], що має унікальний потенціал та широкі можливості сприяння прогресу в контексті глобалізації, регіональної інтеграції і перехідного періоду.

3. Згідно з договорами та законодавством Європейського Союзу, під терміном "соціальний діалог" розуміється процедура спільних консультацій соціальних партнерів на європейському рівні.

4. У Законі України від 23.12.2010 р. "Про соціальний діалог в Україні" [7] соціальний діалог розглядається як "процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, із питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин".