Розділ VII. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Слід зазначити, що освіта відіграє особливу роль в розвитку трудових відносин.

Саме вона забезпечує кваліфікацію працівників, готує спеціалістів високого рівня, закладає основи людського капіталу. Реалізація цього аспекту формування відповідальності державного рівня потребує адекватного бюджетного фінансування на утримання освітніх закладів; формування оптимальних механізмів змішаного фінансування професійно-технічної і вищої освіти шляхом об'єднання коштів держави, місцевих бюджетів, коштів економічних суб'єктів, зацікавлених висококваліфікованими працівниками, спеціалістами, професіоналами, а також коштів фізичних осіб.

Для вирішення цих завдань необхідно використовувати такі економічні механізми як пріоритетне фінансування освітніх установ і забезпечення підготовки висококваліфікованої робочої сили відповідно до сучасних вимог виробництва; забезпечення соціальних гарантій випускникам середніх і вищих навчальних закладів і допомога при їхньому працевлаштуванні.

Розвиток науки сприяє формуванню ефективного попиту на висококваліфіковану робочу силу шляхом створення нових високих технологій, розробки наукомістких видів продукції, послуг, нових форм організації виробничої і господарської діяльності.

Для реалізації зазначеного необхідно реалізувати юридичний захист прав власності українських учених на їхні винаходи на світовому ринку та створити провідним спеціалістам економічні умови, що запобігатимуть їхньому виїзду за кордон з метою покращення свого життєвого рівня. Серед економічних заходів слід назвати надання працівникам навчальних закладів реальної можливості для підвищення своєї кваліфікації, створення умов, сприятливих для науково-дослідної роботи; збільшення державних витрат на науку; забезпечення держзамовлень у наукомістких галузях виробництва, а також використання різних методів стимулювання науково-технічної діяльності.

Формування соціально-економічної відповідальності держави є складним і довготривалим процесом, оскільки потребує створення гарантій реалізації стратегії відповідальності, дотримання певних норм, а для цього необхідний час і відповідне фінансування. Проте наявність відповідальної державної політики в системі трудових відносин вирішує багато проблем соціально-економічного розвитку країни.

Соціально-економічне програмування на рівні роботодавця має ґрунтуватися на реалізації відповідальності за добробут працівників і споживачів його продукції та всіх інших сторін, що прямо або опосередковано пов'язані з діяльністю компанії, оскільки така стратегія спрямована на довгострокову перспективу і сприяє реалізації економічних інтересів суб'єктів трудових відносин мікрорівня. Практика реалізації компаніями соціальних програм поширена в багатьох зарубіжних країнах. Найбільш поширеними є програми, спрямовані на підтримку працівників підприємств. Це зумовлено дефіцитом кваліфікованої робочої сили на ринку праці і конкуренцією роботодавців за людські ресурси. Щоб заробітна плата завжди була стимулом до найбільш ефективної праці, роботодавцям необхідно постійно вдосконалювати форми матеріальних винагород, застосовувати нові системи оплати праці, які відповідають сучасному рівню продуктивних сил. Розмір оплати праці перестає бути єдиним, що приваблює спеціалістів, зростає значущість соціальних пакетів. Соціальний пакет дозволяє встановити рівновагу між інтересами власника підприємства та персоналу, тобто врегулювати відносини рівня "роботодавець ↔ працівник" [154, с. 6].

Реалізація соціальних пакетів та соціальних програм на підприємствах є одним з інструментів формування соціально-економічної відповідальності працівників. Основою відповідальної поведінки працівника в системі трудових відносин виступає його мотивація до праці, можливість реалізації власного трудового потенціалу, що потребує створення для цього умов з боку держави і роботодавців.

Регулювання трудових відносин має здійснюватись із застосуванням контролю за діяльністю суб'єктів. Для проведення контролю трудових відносин доцільно застосовувати аналітичний метод, суть якого полягає в необхідності аналізу звітів суб'єктів щодо виконання соціально-економічної політики у сфері праці на рівні працівника, роботодавця і держави.

Отримані дані надають кількісну та якісну інформацію про стан трудових відносин, реалізацію інтересів суб'єктів і потребують порівняння із запланованими даними.

Якщо виявляються значні відхилення, то виникає необхідність визначення їхніх причин і прийняття рішень щодо їхнього усунення.

У процесі функціонування механізму регулювання трудових відносин слід виділити показники, які характеризують ступінь реалізації інтересів суб'єктів праці, основні з яких такі: рівень безробіття, рівень життя працюючого населення, рівень соціального захисту працівників, рівень впровадження соціальних пакетів на підприємствах, рівень освіти працюючого населення, розвиток науки і рівень впровадження інновацій у виробництво, рівень тінізації трудових відносин тощо.

Таким чином, механізм регулювання трудових відносин на засадах відповідальності можна представити схемою, яку наведено на рис. 7.3.

Рис. 7.3. Механізм регулювання соціально-трудових відносин на засадах відповідальності

Механізм регулювання трудових відносин є способом організації діяльності суб'єктів трудових відносин, спрямованим на впорядкування їхнього функціонування з урахуванням компоненти відповідальності. Запропонований механізм регулювання соціально- трудових відносин дозволяє визначити, по-перше, особливості взаємодії основних учасників соціально-трудових відносин через реалізацію їхніх інтересів; по-друге, інститути, що впливають на реалізацію штересів; принципи, на основі яких відбувається взаємодія; по-третє, інструменти регулювання соціально-трудових відносин; по- четверте, систему показників, що характеризують реалізацію інтересів.

Для впровадження механізму регулювання соціально-трудових відносин на засадах відповідальності запропоновано такі інструменти: на державному рівні – соціально-економічні програми, спрямовані на регулювання зайнятості, соціального захисту працівників, основ оплати праці, розвиток науки і освіти, розширення купівельної спроможності населення; на рівні роботодавців – програми формування оплати праці найманих працівників, розвитку персоналу, мотивування саморозвитку персоналу, соціальні пакети і соціальні програми, спрямовані на підвищення відповідальності найманих працівників.

Основними напрямками подальших досліджень можуть бути визначення і обґрунтування нових підходів до формування і реалізації соціально-економічної політики, зорієнтованої на набуття системою соціально-трудових відносин статусу відповідальної, що передбачає здійснення "відповідальної" діяльності всіма учасниками і впровадження у звітність суб'єктів відповідних критеріїв оцінки, що стануть реальним віддзеркаленням результатів виконання взятих на себе зобов'язань.