Розділ VII. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

До загальних критеріїв репрезентативності для профспілкової сторони та сторони роботодавців належать:

– легалізація (реєстрація) зазначених організацій (об'єднань) та їх статус;

– для профспілок (їх організацій та об'єднань) – загальна чисельність їх членів, для роботодавців (їх організацій та об'єднань) – загальна чисельність працівників, які працюють на підприємствах – членах відповідних організацій роботодавців;

– галузева та територіальна розгалуженість.

На всіх рівнях ведення соціального діалогу (крім локального) здійснюється оцінка відповідності критеріям репрезентативності профспілкової сторони та сторони роботодавців і її підтвердження. Це завдання покладено на Національну службу посередництва і примирення та її відповідні органи.

Соціальний діалог – це механізм, який не існує сам по собі. Він може розвиватись та виконувати свої функції тільки за наявності певних умов, а саме:

– сильні, незалежні і достатньо репрезентативні представники роботодавців та працівників, які мають технічні можливості та доступ до відповідної інформації, необхідної для участі в соціальному діалозі;

– політична воля й відданість справі участі в соціальному діалозі з боку всіх сторін;

– сприятливе політичне середовище, зокрема політична демократія;

– соціально зорієнтована ринкова економіка;

– відсутність адміністративно-командних методів управління економікою;

– поміркованість регуляторної політики держави щодо втручання в діяльність соціальних партнерів;

– повага до таких основних прав, як свобода асоціації та право на ведення колективних переговорів;

– відповідна інституційна підтримка (створення органів соціального діалогу);

– законодавча база, що регулює питання соціального діалогу.

Ці умови також знайшли своє відображення у Висновках стосовно тристоронніх консультацій на національному рівні з питань економічної та соціальної політики, ухвалених Міжнародною організацією праці (Резолюція від 19.06.1996 р.):

– соціальний діалог не закінчується сам по собі, це засіб вирішення різних економічних і соціальних проблем. Європейський Союз вважає його рушійною силою успішних економічних та соціальних реформ. Соціальний діалог не достатньо визнати частиною успішного управління, його слід оцінювати на основі ефективного внеску в зайнятість, соціальний захист тощо. Він має особливі заслуги в таких інноваційних сферах, як підвищення кваліфікації, удосконалення організації праці, сприяння рівним можливостям та розвиток активної політики щодо осіб передпенсійного віку;

– соціальний діалог є не додатком, а доповнює класичну парламентську демократію. Надання можливостей великим групам суспільства брати участь у процесі формулювання та прийняття рішень стосовно соціально-економічної політики може посилити та консолідувати традиційні політичні механізми. Демократія не повинна обмежуватися переважною кількістю голосів на періодичних виборах;

– соціальний діалог гнучкий: партнери можуть зустрічатися в разі потреби. Він також може бути стратегічним, тобто спрямовуватися на досягнення довготривалих, а не короткочасних результатів. З іншого боку, соціальний діалог повністю ефективний лише в умовах демократії, у суспільстві, яке не лише декларує, а й дотримується основних прав і свобод;

– соціальний діалог не йде в розріз із ринковою економікою. Натомість він сприяє забезпеченню її ефективного функціонування, регулюючи соціальні аспекти. Він сприяє запобіганню або розв'язанню соціально-політичних конфліктів, досягаючи прийнятного компромісу між економічними та соціальними імперативами, а також може поліпшити умови для бізнесу та інвестування. Соціальний діалог є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності. Ця концепція достатньо гнучка і здатна пристосовуватися до найрізноманітніших умов. Але тристоронній національний діалог не має сенсу без життєздатного біпартизму на рівні підприємства;