Розділ I. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

З іншого боку, обґрунтування існування локальних цивілізацій, визнання їх унікальності зумовило активне формування великої кількості наукових підходів до розвитку економіки різних країн, які враховують природно-кліматичні, ресурсні, технологічні та інші особливості територій.

В результаті, стає можливим, максимально використовуючи наявні можливості, забезпечити економічний розвиток країни. Варто зазначити, що підходи до розуміння суті економічного розвитку та його чинників змінилися з часом. В цілому, ознаками економічного розвитку є збільшення добробуту населення, яке вимірюється через визначення темпів зростання ВВП на душу населення. В широкому розуміння економічний розвиток включає також і соціальні аспекти розвитку – це скорочення бідності, підвищення рівня освіти та охорони здоров'я, більш рівномірний розподіл доходів населення тощо.

У довгостроковій перспективі, економічний розвиток повинен бути стійким, а це означає, що сьогоднішні події не повинні поставити під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Традиційно, можливість чи неможливість економічного розвитку розглядається через призму певних чинників. По-перше, обмеженості наявних ресурсів. Прийнято вважати, що рівень економічного розвитку того чи іншого регіону безпосередньо залежить від наявності різних видів ресурсів – матеріальних, людських, фінансових тощо. Відсутність чи недостатність наявних ресурсів є головним обмежуючим фактором економічного зростання як нескінченної величини.

По-друге, це потреби людини, чи точніше відношення людини до споживання. З одного боку, потреби людини є досить обмеженими, з іншого – рівень споживання благ постійно зростає. Однак, фактично, блага обмежені не тому, що для їх виробництва необхідні обмежені ресурси, а насамперед тому, що потреби людини й рівень споживання благ є не гармонійними [149, с. 61].

Ставлення людей до потреб формує в їхній свідомості цінність благ, яка визначається не стільки їх природними властивостями, скільки прийнятим у суспільстві (відповідно до певного історичного етапу його розвитку) суб'єктивним "баченням цінності". Достатньо згадати загальновідому "ієрархію потреб А. Маслоу", яка фактично об'єднує "безумовні" потреби людини як живої істоти (фізіологічні потреби, потреба в захисті та безпеці) із "відносними" потребами, які фактично породжені існуванням людини як суспільної істоти (потреба в повазі, самоствердженні тощо).

Фактично, можна зробити висновок, що проблема економічного розвитку – це, в першу чергу, проблема усвідомленого вибору. Тобто визначення: що спонукає людей до певних дій, чому це спонукає саме до таких дій, як подібні дії можуть вплинути на життя майбутніх поколінь.

Таким чином, ми повертаємось до питання ефективності задоволення потреб. З одного боку, під ефективністю прийнято розуміти такий спосіб досягнення мети, який супроводжується найменшими витратами певних ресурсів. З іншого, до ефективної можна віднести й таку діяльність, яка незважаючи на свою затратність, дає можливість зменшити чи уникнути виникнення негативних явиш у майбутньому.

Саме останній постулат виступив базисом для формування сучасного бачення концепції соціальної відповідальності. Однак, як зазначає Ю.Е. Благов, цілісна концепція соціальної відповідальності все ще знаходиться на стадії свого становлення [48, с. 93].

Сьогодні можна говорити швидше про набір концепцій, які поступово складаються в єдину систему, доповнюючи та змінюючи одна одну (рис. 1.1) [240, с. 51-59].

Рис. 1.1. Класифікація підходів до розуміння суті та значення соціальної відповідальності

Інструментальний підхід, згідно з яким підприємство виступає інструментом для створення багатства, а вся його соціальна діяльність спрямована на досягнення економічного результату. Найбільшого поширення даний підхід набув на початку 1970-х років, коли соціальна відповідальність розглядалася переважно як відповідальність підприємства перед своїми акціонерами. Найвідомішим прибічником зазначеного підходу є економіст М. Фрідман, який уважав, що "існує одна і тільки одна соціальна відповідальність ділового світу – використати свої ресурси і займатися діяльністю, спрямованою на збільшення прибутків, при умові дотримання правил гри, тобто займатися відкритою і вільною конкуренцією, без обману і шахрайства. Тобто, діючи такім чином, організація виконує свою економічну функцію, виробляючи товари та послуги, необхідні для суспільства та створюючи при цьому робочі місця і забезпечуючи максимізацію прибутку для акціонерів [83, с. 142].

Деякі сучасні дослідники, прихильники інструментального підходу, наголошують на тому, що лише максимізація прибутку в довгостроковій перспективі визначає справжню відповідальність бізнесу, оскільки подібний підхід дозволяє поєднати інтереси як акціонерів, так і інших зацікавлених сторін. Крім того, вони погоджуються, що забезпечення максимізації прибутків у довгостроковій перспективі може вимагати від бізнесу певних поточних витрат на соціальні та екологічні цілі. Саме інструментальний підхід, який визначає соціально-відповідальне ведення бізнесу і є елементом його стратегічного управління та необхідною передумовою його ефективності та прибутковості, набув в останні роки надзвичайної популярності [65; 167, с. 3-4].

2. Підхід з позиції політичного впливу, який базується на тому, що підприємства мають здатність впливати на суспільство, і через те повинні відповідально використовувати цю здатність. При цьому під соціальною силою розуміють здатність впливати на результати важливих суспільних процесів з метою вирішення суспільних проблем незалежно від політичних інститутів [167, с. 5].

Найбільш відомою є концепція "корпоративного громадянства", яка зародилася на початку XXI століття. Такий підхід проявляється у стратегічній та повсякденній діяльності підприємства та відображає специфіку його взаємодії з групами інтересів та оточуючим середовищем. Поняття "корпоративне громадянство" спочатку виникло у британських компаніях, а потім поширилося і серед американських корпорацій [2; 91]. Згідно з даною концепцією роль підприємства може бути розглянута у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні роль підприємства зводиться до філантропії, соціальних інвестицій та певних загальновизнаних обов'язків перед місцевою громадою. У широкому розумінні – підприємство повинно відповідати за ті сфери, в яких держава не здатна захистити своїх громадян [158, с. 91].

Концепція корпоративного громадянства базується на політичних теоріях, згідно з якими раніше підприємства займали у суспільстві більш важливе, аніж у наш час, місце.

3. Підхід з позиції соціальних вимог, згідно з яким підприємство має зосереджувати свою діяльність на визначенні соціальних вимог суспільства та відповіді на них, сприяючи тим самим посиленню своїх позицій. У 1970-х роках концепція корпоративної соціальної відповідальності дещо змінює свій фокус із позиції "що є добрим для суспільства" до визначення "що суспільство вимагає від бізнесу". З огляду на це діяльність будь-якого підприємства у сфері корпоративної соціальної відповідальності повинна визначатися очікуваннями суспільства від нього. При цьому деякі автори розрізняють – вимоги щодо скорочення негативного впливу та вимоги щодо посилення позитивного впливу підприємства на суспільство. Виникнення у 80-х роках теорії зацікавлених сторін призвело до появи нового напряму дослідження, відповідно до якого соціальна роль бізнесу має визначатися вимогами зацікавлених сторін, замішуючи тим самим поняття "суспільство" поняттям "зацікавлені сторони" [167, с. 6].

4. Підхід з позиції етики, головною особливістю якого є те, що в його основі лежить ідея етичного обов'язку бізнесу та окремих менеджерів перед суспільством. Так, П. Друкер, відомий своєю критикою поглядів М. Фрідмана, уважав, що, розглядаючи корпоративну соціальну відповідальність, не можна виходити з припущення, що особисті інтереси власників підприємства ведуть до досягнення суспільних благ чи що особисті інтереси та суспільні блага можуть розглядатися окремо одні від інших. На його думку відповідальність перед суспільством полягає у тому, щоб зробити своїм власним інтересом те, що за своєю суттю є суспільним благом [44, с. 393]. Серед підходів даної групи варто виділити підхід з позиції "потрійної результативної діяльності" (triple bottom line) Дж. Елкінгтона та нормативний підхід з позиції зацікавлених сторін Е. Фрімена. Відповідно до підходу Дж. Елкінгтона кожне підприємство несе економічну, екологічну та соціальну відповідальність перед суспільством, тим самим забезпечуючи свою життєздатність. Ідеї Дж. Елкінгтона набули подальшого розвитку та знайшли своє відображення у теоріях "універсальних прав" та "сталого розвитку". Так, теорія "універсальних прав" базується на визнанні прав людини, прав у сфері праці та поваги до оточуючого середовища як необхідних умов для роботи підприємств. В основі теорії "сталого розвитку" лежить ідея, що підприємство у своїй діяльності відповідає не лише перед сучасним, а й перед майбутніми поколіннями. Саме тому, воно повинно контролювати як економічні, соціальні, так і екологічні показники своєї діяльності.

Варто зазначити, що у більшості підходів до визначення суті соціальної відповідальності здійснюється спроба розв'язати проблему "морального статусу".

Окреслена проблема вперше була піднята вченими-філософами у 1970-х роках. Її суть полягала в тому, чи корпорація є простою сукупністю пов'язаних між собою індивідів – суб'єктів корпоративної соціальної відповідальності, морально відповідальних за результати діяльності корпорації, або ж вона "в цілому" несе певну відповідальність, відмінну від відповідальності своїх "людських елементів" [48, с. 95].