Розділ I. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

Доступність інформації з одного боку призводить до відкритості підприємств, а з іншого робить їх уразливими до будь-яких змін. Це обумовлює необхідність більш детального урахування всіх факторів, що можуть впливати на діяльність підприємства. Відповідно до цього підприємства повинні оперативно реагувати на зміни в соціальному і економічному середовищі. Все це призводить до якісних змін в економічній діяльності підприємств, однією з яких є доступність інформації про підприємство. Наслідком цього є необхідність відповідати новим вимогам соціальної відповідальності для досягнення економічного успіху.

4. Підвищення ролі персоналу підприємства. На сьогоднішній момент відбувається підвищення ролі людського та соціального капіталу не лише у діяльності та розвитку підприємства, а й у розвитку та конкурентоспроможності національної економіки [144, с. 84]. Цей процес пояснюється тим, що конкурентоспроможність компаній визначається не тільки ціновими факторами, але й факторами якості продукції та послуг. Персонал сьогодні розглядається як ключовий стратегічний ресурс. Відповідно до цього змінюються уявлення про обов'язки, робоче місце, кар'єру, мотивацію працівників. Під впливом розвитку сучасних телекомунікаційних технологій і завдяки новим формам зайнятості, змінюються традиційні уявлення про професійний розвиток у рамках однієї компанії без зміни спеціальності.

При дефіциті кваліфікованої робочої сили залучення, розвиток, мотивація й утримання талановитих співробітників будуть мати все більшу важливість.

5. Необхідність узгодження інтересів багатьох суб'єктів соціально-економічних відносин. У сучасних умовах спостерігається диверсифікація інтересів підприємства, різних прошарків суспільства, споживачів, персоналу.

6. Тиск з боку бізнес-оточення. Останнім часом поширюється тенденція, згідно з якою великі компанії, що ведуть бізнес у відповідності з принципами соціальної відповідальності, чинять вплив на своїх менш свідомих партнерів.

Якщо велика компанія у своїй діяльності керується принципами соціальної відповідальності, то вона буде вимагати цього ж і від своїх партнерів. Таким чином, соціальна спрямованість поступово стає рисою не тільки великих глобальних компаній, але й менших підприємств національного та регіонального рівнів [36, с. 24].

Також останнім часом набуло поширення так зване "етичне інвестування". Згідно з ним, вибір компаній для інвестування та співробітництва обумовлюється етичними мотивами. Раціональність такого вибору підтверджується дослідженнями, що вказують на наявність позитивного зв'язку між обсягами соціальної активності та вартістю акціонерного капіталу [41, с. 5]. У цьому випадку перевага віддається компаніям, що задовольняють критерії соціальної відповідальності.

Іншою тенденцією є намагання інвесторів отримати достовірну та повну інформацію про підприємство. Найбільшу важливість для них містить інформація про конкурентоспроможність компанії, стабільність її діяльності, можливі інвестиційні ризики. Потреба у залученні інвесторів змушує бізнес знижувати ризиковість майбутньої діяльності, у тому числі шляхом розвитку соціальних ініціатив. Все це призводить до того, що компанії починають оприлюднювати як традиційні фінансові, так і соціальні звіти [58, с. 27].

7. Екологічна нестабільність. З плином часу людство все частіше стикається з проблемою нестачі природних ресурсів. Стає зрозуміло, що навіть великі зусилля спрямовані окремими, національними урядами, не в змозі суттєво змінити ситуацію. Негативні зовнішні екологічні ефекти діяльності підприємств у більшості випадків впливають на ті сторони, які не мають безпосереднього відношення до економічної діяльності. Оскільки найбільш важливі для людини ресурси зараз не можуть розумно оцінюватися, вони використовуються нераціонально. Промислова діяльність знищує ресурси, які знаходяться у загальній власності.

Реальною можливістю подолання цих проблем є консолідована діяльність міжнародних наддержавних органів влади та міжнародних організацій, які здатні вплинути на формування нових принципів функціонування бізнесу в усьому світі. Таким чином, політичні та суспільні організації можуть обмежувати діяльність підприємств у нових умовах, примушуючи їх раціонально використовувати екологічні ресурси та займатися вирішенням проблем навколишнього середовища.

8. Зміни на ринку праці. Розвиток транснаціональних корпорацій і великих міжнародних компаній, а також посилення конкуренції, внаслідок чого формується міжнародний ринок праці. Національні ринки праці поступово втрачають свою відокремленість. Між країнами виникають транснаціональні потоки переміщення робочої сили, рух яких приймає системний характер.

Формування міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси глобалізації поступово впливають на зміни в суспільних і трудових відносинах. Міжнародні компанії є тим простором, де зустрічаються різні моделі соціальної політики, що формувалися в різних країнах, в умовах різних національних традицій та соціального досвіду. Таким чином, формування міжнародного ринку праці – це багатогранний суспільно-економічний процес, який ставить питання про інтеграцію світового суспільного досвіду і стимулює формування нових принципів взаємодії між суспільством та економічними суб'єктами.

9. Зміна функцій влади та бізнесу. Також слід звернути увагу на взаємопроникнення функцій держави та великого бізнесу. Причиною цього є утворення великої кількості транснаціональних корпорацій і міжнародних компаній. Великі бізнес-організації в окремих випадках володіють більшим обсягом фізичного капіталу, інфраструктурою, землею, фінансами, інформаційними ресурсами, ніж уряди окремих країн, і сьогодні вони є найбільш впливовими суб'єктами на міжнародній арені. Вони чинять значний вплив на державну політику, міжнародну торгівлю та зростання національних економік. Таким чином, великі компанії можуть розглядатися як новий центр влади, від якого суспільство очікує такого виконання соціальних функцій, яке можна було б порівняти з обсягом його ресурсів.

Для аналізу аспектів втілення соціальної відповідальності в реальні заходи, виділимо три рівні. Перший рівень – це економічна модель держави, другий – підхід до впровадження соціальної відповідальності в діяльність підприємств, третій рівень – модель корпоративного управління (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Рівні втілення концепції соціальної відповідальності

На першому рівні виокремимо три економічних моделі держави: ліберально-ринкову, соціально-ринкову та командно-адміністративну. Кожна з них характеризується власним розумінням доцільності соціальної відповідальності компанії і формує притаманний їй підхід до впровадження принципів соціальної відповідальності.

На другому рівні розглядаються концептуальні підходи, що пояснюють сутність та доцільність соціальної активності підприємств [46, с. 6-7].

Перший підхід, що відповідає ліберально-ринковій моделі, є традиційним і отримав назву "концепції корпоративного егоїзму". Його прибічниками є М. Фрідман та Т. Левіт. Згідно з цим поглядом, основна мета бізнесу – оптимальне використання наявних ресурсів задля досягнення максимального прибутку, при цьому компанія повинна діяти у межах чинного законодавства [239, с. 6]. За умов виконання нормативних вимог менеджери повинні витрачати корпоративні ресурси таким чином, щоб задовольнити інтереси власників.

Прихильники цієї концепції виступають проти соціальної відповідальності в більш широкому розумінні, вважаючи, що подібна практика призводить до послаблення основної функції бізнесу – отримання прибутку.

"Концепції корпоративного альтруїзму" виникла одночасно з публікаціями М. Фрідмана і вперше була сформована у США Комітетом з економічного розвитку, у рекомендаціях якого зазначалося, що корпорації повинні вносити вклад у покращення якості життя суспільства [207, с. 18]. Згідно з цією позицією корпорація зобов'язана враховувати негативні аспекти власної діяльності, вплив на екологію й місцеве населення, а також повинна брати участь у рішенні проблем на загальнонаціональному рівні.