Розділ I. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

До середини 1980-х pp. дискусія про моральний статус корпорації призвела до формування концепції корпорації як морального агента. Так, один із засновників даної концепції Дж. Ладд зазначав, що рішення, прийняті в організаціях, є атрибутами цих організацій, а не конкретних індивідуумів, які "приймають рішення". На його думку, ці рішення "знеособлені", оскільки зміна менеджерів в організації в принципі не змінює її ідентичності. У свою чергу, критерієм раціональності рішень, прийнятих в організації, є те, наскільки ці рішення орієнтовані на досягнення організаційних цілей.

Розвиваючи цей підхід, П. Френча відзначав, що корпорації можуть розглядати як цілком сформованих "моральних агентів", які володіють відповідними привілеями, правами й обов'язками. При цьому найважливішим елементом самого поняття відповідальності вчений визнавав намір. Відповідно, як критерій достатності при наділенні корпорації "відповідальністю" може виступати наявність у неї "намірів".

У свою чергу, згідно П. Френча, корпоративні "наміри" втілюються у "внутрішній корпоративній структурі прийняття рішень", яка включає два основних компоненти:

1) власне організаційну структуру компанії, задану позицію й рівні розподілу відповідальності в корпоративній ієрархії,

2) правила визнання прийнятих рішень, зазвичай вбудовані в "корпоративну політику". Відповідно, рішення є корпоративним, тобто відображає її "наміри", у тому випадку, якщо воно прийняте в рамках організаційної структури корпорації й відображає її політику [48, с. 96].

Зазначимо, що акцентування уваги в багатьох дослідженнях саме на "моральній/етичній" складовій корпоративної соціальної відповідальності підприємства пояснюється, у першу чергу, тим, що наразі відсутня ґрунтовна емпірична база, яка б дозволила підтвердити безперечний зв'язок між рівнем соціальної відповідальності компанії та отриманими фінансовими результатами.

Традиційно виділяють ряд теоретичних підходів до взаємозв'язку соціальної відповідальності та фінансової ефективності компанії, а саме: теорія стейкхолдерів (stakeholder theory), теорія соціального впливу (social impact theory); сигнальна / репутаційна теорія (signaling / reputation theory); теорія (не) достатності ресурсів (slack resources, available funding theory); теорія опортунізму менеджменту (managerial opportunism theory); теорія заміщення (trade-off theory); теорія синергетичної дії (synergistic theory) та гіпотезу про нелінійний взаємозв'язок. У табл. 1.2 представлено коротку характеристику кожної із теорій [65, с. 35-59].

Як видно з табл. 1.2, жодна із розглянутих теорій не є абсолютною й не може підтвердити чи спростувати наявність безпосереднього зв'язку між рівнем соціальної відповідальності компанії та результатами її діяльності. Причина цього полягає в обмеженості кожної із можливих теорій, неможливості відобразити всю складність причинно-наслідкових зв'язків, які притаманні діяльності компанії в сучасному світі. У той же час, подібні дослідження дозволяють поступово змінити акцент розвитку концепції соціальної відповідальності із суто теоретичної у практичну площину.

Таблиця 1.2

Характеристика теоретичних підходів до взаємозв'язку соціальної відповідальності та фінансової ефективності компанії

Отже, варто відзначити, що незважаючи на довгу історію розвитку концепції соціальної відповідальності, наразі немає єдиної думки щодо суті даної концепції, її еволюції, формулювання основних положень та принципів. Відкритим залишається й питання визначення поняття "соціальна відповідальність", яке б враховувало основні напрями реалізації подібного підходу та визначало цільові групи, щодо яких вони спрямовані.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що формування нових підходів до ведення економічної діяльності є результатом поступального розвитку в бік міждисциплінарних досліджень, які дозволяють поєднати елементи різних наукових напрямів. При цьому аналіз економічного розвитку сучасного світу, еволюції та розвитку економічних теорій неможливий без врахування принципів комплексного цивілізаційного підходу до становлення та розвитку сучасного світу.

1.2. Міжнародні ініціативи як чинник формування і розвитку соціальної відповідальності

Впровадження та розвиток соціальної відповідальності передбачає визначення органів, які будуть відповідати за реалізацію окремих положень. Корисним для України в цьому питанні буде вивчення іноземного досвіду.

Так, в Австрії Федеральне Міністерство соціальної безпеки, захисту поколінь та споживачів організувало змагання на рівні федерації та нагороджування підприємств, які упроваджують найкращі рівні можливості та дружню політику щодо до сім'ї. У рамках австрійської Ініціативи зі стабільного розвитку австрійське Міністерство сільського господарства, лісництва, навколишнього середовища та водопостачання є координатором цілого ряду заходів, які мають безпосередній вплив на питання, пов'язані з соціальною відповідальністю. Австрійська ділова рада зі сталого розвитку разом з Федеральним Міністерством соціальної безпеки та захисту поколінь та споживачів, Інститутом інтегративного туризму та розвитку, а також Азіатським туроператором прийняли участь у проекті, спрямованому на розви-

ток Кодексу поведінки щодо захисту дітей від сексуального насильства.

В Данії Міністерство економіки та ділових справ разом з Національною радою розвитку бізнесу опублікувало доповідь з Етики у бізнесі. Міністерство соціальних справ розпочало кампанію "Наш спільний інтерес – соціальна відповідальність корпоративного сектору". Датський уряд також підтримує оцінювання рівня забезпечення прав людини (HRIA), розроблене Датським центром з прав людини. Міністерство навколишнього середовища та енергетики видало наказ, який зобов'язав більш ніж 3000 компаній, що займаються певними видами діяльності (найбільш забруднюючими), звітувати з питань, пов'язаних зі станом навколишнього середовища. Міністерство соціальних справ видало ряд керівних принципів звітування з соціальних та етичних питань, орієнтованих на організацію публічного та приватного секторів, які зацікавлені у звітуванні щодо соціального впливу їхньої діяльності [196].

В Японії Міністерство з питань навколишнього середовища встановило фіскальний збір за вуглець, що міститься в пальному та спрямував отримані гроші на імплементацію заходів проти глобального потепління. Японія також взяла на себе зобов'язання з розвитку СВБ в ООН, через Японський Банк міжнародної співпраці та Японське Агентство міжнародної співпраці. Деякі компанії реорганізували свої управлінські структури шляхом заснування офісу соціальної відповідальності, який контролює всі питання, пов'язані з соціальною відповідальністю, що традиційно контролювалися відповідними відділами (такими, як відділ управління навколишнього середовища та відділ інвестицій). Істотна кількість японських корпорацій заснувала департаменти соціальної відповідальності, які розповсюджують інформацію з СВБ, публікуючи звіти та приділяючи особливу увагу зацікавленим партнерам.

У Німеччині Федеральний уряд, разом з діловими та соціальними партнерами, розпочав Навчальну програму, яка включає візити Міністра освіти до компаній з метою підвищення рівня їхньої обізнаності щодо відповідальності. Федеральний уряд впроваджує більш ніж 50 індивідуальних проектів у сфері екології та справедливої торгівлі. Міністерство громадського здоров'я та соціальної безпеки розпочало ініціативу, спрямовану на підвищення професійних можливостей інвалідів, шляхом навчання, покращення кар'єрних можливостей в межах компаній, забезпечення відповідного стану здоров'я робітників протягом тривалого часу.

Уряд Великобританії призначив Міністра з питань соціальної відповідальності. Роль уряду в розвитку соціальної відповідальності – підвищувати рівень обізнаності, виробляти керівні принципи та забезпечувати консенсус у англійських та міжнародних кодексах практики, впроваджувати правові та інституційні рамки соціального звітування та звітування з питань навколишнього середовища та маркування. Консорціум малого бізнесу займається підвищенням рівня обізнаності конкурентних можливостей малого та середнього бізнесу через покращення їхнього соціального, економічного та суспільного впливу управлінськими засобами.