РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

Дуже негативною з точки зору екології є наявність на території чотирьох діючих АЕС — Рівненської, Хмельницької, Запорізької і Південно-Української. Зберігається не тільки велика небезпека нових аварій на АЕС, але і додається дуже складна проблема поховання відходів ядерного палива і, в недалекому майбутньому, після відробітку належного ресурсу — поховання і ліквідація самих АЕС — дуже складний, небезпечний і дорогий процес.

Також загрозливою для здоров'я людей і навколишнього середовища України залишається діяльність військово-промислового комплексу. Очисні споруди на військових об'єктах, котельних, пунктах заправки ПММ або взагалі відсутні, або дуже погано забезпечують очищення промислових, побутових стоків. Найбільш небезпечний стан в причорноморських районах, особливо в Криму. Тут на протязі десятків років об'єкти і кораблі Чорноморського флоту забруднювали води Чорного моря (лише в Севастопольській бухті вміст нафтопродуктів перевищує ГДК в 180 разів). Гостро стоять проблеми використання лісів і сільськогосподарських угідь військовими під полігони, стрільбища, мисливські господарства, учбові центри (загальна площа земель перевищує 100 тис. га).

Одним з головних забруднювачів навколишнього середовища є також хімічна промисловість, об'єкти якої викидають в повітря сірчаний ангідрид, окиси азоту, вуглеводні тощо. На території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів. Найбільшу шкоду вони спричиняють в Прикарпатті (Ново-Роздольський сірчаний комбінат, Калуський калійний концерн), на Донбасі, в Одесі, Вінниці, Сумах, Рівно (підприємства об'єднання "Азот"), які забруднюють навколишнє середовище фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком — дуже небезпечними токсикантами. Дуже шкодять навколишньому середовищу також хімічні підприємства, які виробляють отрутохімікати (м. Первомайськ, Калуш, Маріуполь, Дніпродзержинськ), синтетичні продукти (підприємства об'єднань "Хімволокно", "Хлорвініл", "Дніпрошина", "Укрнафтохім" та ін.). Погіршує стан також те, що майже всі підприємства хімічної промисловості мають застаріле устаткування, піднімають межі санітарно-захисних зон, не мають ефективних очисних споруд.

Як і інші види промисловості, машинобудівна галузь тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентрована в містах і також шкодить їх екологічному стану великими обсягами відходів, забруднень повітря і води.

Електротехнічних заводів в Україні діє понад сотня. Але, не дивлячись на те, що більшість з них (а також приладобудівних і радіоелектронних) побудовані в останні десятиліття, на багатьох з них газо- і водоочищувальні споруди або несправні, або діють неефективно.

Також екологічно небезпечною є цементна промисловість. Великої шкоди рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам наносить розробка кар'єрів будівельних матеріалів (вапняку, піску, граніту, лабрадориту) у Житомирській, Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській областях.

Екологічні проблеми житлово-комунального господарства — це проблеми населених пунктів, територіальної структури виробництва, структурної пропорційності між галузями, які виробляють товари та надають послуги, виробничої структури та інфраструктурних характеристик. Вагомою причиною їх виникнення є процеси урбанізації у багатьох містах України. Перевантаження територій виробничими об'єктами обумовило зростання концентрації населення і неспроможності об'єктів ЖКГ до його обслуговування.

Невідповідність пропорцій між комунальними і промисловими підприємствами, у яких до того ж відсутні технології очищення стічних вод нового покоління, тобто високого ступеня ефективності, призводить до того, що через систему централізованої каналізації у водойми скидаються промислові стічні води, насичені шкідливими речовинами. Це спричиняє руйнацію каналізаційних мереж, порушення технологічного регламенту очищення міських стічних вод. Крім цього, висококонцентровані стічні промислові води не видаляються в процесі біологічного очищення, тобто подальше їх використання, наприклад, у сільському господарстві стає неможливим.

Велика кількість населених пунктів не мають централізованих систем каналізації (27 міст та 499 селищ міського типу), майже у 190 міських населених пунктах каналізаційні системи застарілі та неефективні, через що у водойми щоденно скидається 4,9 млн. м3 неочищених і недостатньо очищених стічних вод.

Значною небезпекою вторинного забруднення природного середовища є відсутність оптимальних пропорцій між концентрацією населення і виробництв та можливостями переробки сміття, продуктів їх виробничої та споживчої діяльності. Структурно-екологічною проблемою ЖКГ залишається нагромадження сміття у фонді міст і селищ, яке переробляється на сміттєспалювальних заводах та знешкоджується на міських звалищах. Сьогодні в Україні функціонує чотири таких заводи та 656 міських звалищ, але більшість з них не відповідають вимогам екології й охорони навколишнього середовища. Так, більше, як на 70% звалищ міського сміття відсутні засоби захисту підземних стічних вод та атмосферного повітря. Безпосередньою причиною погіршення екологічної ситуації в галузі стало помітне скорочення капітальних вкладень у житлово-комунальне господарство яке у період 1990-2000 рр. становило майже 75%.

Виникнення екологічних проблем у галузях економіки має ланцюговий характер і впливає на природно-ресурсну сферу. Дефіцит води в Україні сьогодні складає близько 4 млрд. м . Практично всі поверхневі, ґрунтові і частково підземні води забруднені промисловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками і не відповідають за якістю навіть прийнятим на сьогодні заниженим санітарним нормам. Понад 800 сіл України нині втратили власні джерела питної води. Особливо гостро ця проблема спостерігається на Донбасі, Криворіжжі і Дніпропетровщині.

Водні ресурси характеризує потужне господарське навантаження, яке в цілому значно перевищує екоємність водоресурсних систем України. За розрахунками, загальний індекс навантаження на водні ресурси досяг допустимої межі і складає 0,61. Значно погіршується стан підземних вод, що пов'язано, перш за все, з порушенням природоохоронної діяльності у сільськогосподарському виробництв, необґрунтованим використанням пестицидів і мінеральних добрив, інтоксикацією землі та водних ресурсів, перетворенням органічних добрив на забруднювачів природного середовища.

Особливістю нинішньої ситуації щодо водних ресурсів у державі і є також мінералізація і підвищений вміст важких металів у воді, що значною мірою обумовлене існуванням трьох тисяч накопичувачів для очищення стічних вод. Разом з тим, проблеми водних ресурсів також мають еколого-економічний характер і можуть вирішуватись шляхом ліквідації причин, що їх породжують. До таких слід віднести:

— незбалансовану господарську діяльність;

— структурну незбалансованість між накопиченням відходів виробництва та їх переробкою;

— незбалансованість обсягів водних ресурсів і виробництва, що призводить до їх нераціонального використання;

— штучну зміну режиму водних об'єктів, яка не завжди економічно доцільна;

— наявність високоурбанізованих і високоіндустріальних територій, у структурі яких переважають галузі важкої промисловості (металургія, нафтохімія) — потужних споживачів води, на яких деградаційні процеси переважають процеси самовідновлення і самоочищення водних ресурсів;

— нестачу інвестиційних коштів для оновлення основного капіталу водозабезпечуючого та водоочисного призначення.

За останні 100 років антропогенна діяльність завдала великого збитку тваринному і рослинному світові України. Лише у післявоєнні роки на Донеччині, в Криму зникло близько 40 видів рослин, у Карпатах — 20. У "Червону книгу" України сьогодні занесено більше 800 видів рослин і тварин, яким загрожує вимирання або знищення. Але, не дивлячись на кризовий стан, екологічні проблеми поступово вирішуються. В Україні діють різні за кількістю і спрямуванням громадські екологічні організації, об'єднання, рухи. Першою національною неурядовою екологічною організацією став "Зелений світ", зареєстрований у 1987р. завдяки активній підтримці прогресивної інтелігенції — О. Гончара, Ю. Щербака, С.Плачинди та ін.