РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

Створення спільних підприємств(СП) — одна з форм економічного співробітництва України із зарубіжними державами. Ці підприємства діють самостійно, наділені широкими правами для здійснення експортних та імпортних операцій. СП погоджують ціни на спільно вироблену продукцію і укладають відповідні контракти, їх прибуток розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд.

Перспективним напрямком розширення зовнішньоекономічних зв'язків є створення спеціальних зон "вільного підприємництва" на території України (в районі Одеси, на Закарпатті та в деяких інших місцях). Такі зони в Україні з часом сприятимуть прискоренню розвитку її економіки на основі створення умов для залучення іноземного капіталу.

У сучасних умовах Україна повинна розвивати нову державну стратегію, створювати нову модель торговельно-економічних відносин, в основі яких лежить єдність виробництва, експорту та імпорту в процесі обігу капіталу, розширеного відтворення. Істотну роль має відіграти гнучка система протекціоністських заходів, які б дали змогу вітчизняним підприємствам-експортерам почуватися більш впевнено і захищено.

Важливий вектор зовнішньої політики України пролягає через розвиток співпраці з державами СНД, Балтії і Західної Європи. Нові можливості відкриває перед нашою державою статус непостійного члена Ради Безпеки 00Н.

4.7 Сутність екологічного потенціалу

Сучасна економічна наука особливу увагу приділяє економічним аспектам взаємодії суспільства і природи, а всі економічні школи так чи інакше пов'язують сталий розвиток з екологічними проблемами. Починаючи з другої половини XX ст. погіршується екологічна ситуація в більшості країн. Одночасно почали формуватися екологія і економіка навколишнього середовища, зосереджені на аналізі взаємозв'язків природного середовища і людської діяльності. На їх засадах здійснюється прогнозування, моделювання розвитку людства на майбутнє, вивчення можливостей запровадження ринкових механізмів у сферу охорони природи, дослідження еколого-економічного потенціалу.

Еколого-економічний потенціал — ступінь екологічної рівноваги в інтегрованій геосистемі "суспільство — природа" та її здатність виконувати антропоекологічну й виробничу функції [13, с.205].

Основним завданням на теперішній час є подолання вузькогалузевого підходу і об'єднання галузей економіки з метою реалізації принципів оптимальної взаємодії суспільства і природи, формування еколого-економічного мислення, запровадження оптимальних форм економічної реалізації власності на ресурси природи, формування ефективного економічного механізму природокористування тощо. Інтенсивна взаємодія суспільства і природного середовища вимагає нових підходів до аналізу і економічної оцінки ресурсів природи, оцінки економічних збитків від забруднення довкілля, залучення екологічних факторів в господарський механізм і процеси прийняття управлінських рішень. Активно розробляється теорія еколого-економічних систем, яка покликана інтегрувати економіку і природу без шкідливих наслідків для довкілля з метою розвитку суспільства. На відміну від екосистем еколого-економічні системи є відкритими. їх формують три основні елементи: суспільство, життєдіяльність і природне середовище. Всі елементи такої системи взаємопов'язані між собою через кругообіг речовини в природі.

Еколого-економічна система — комплекс зв'язків, які виникають при взаємодії економічної сфери з природним середовищем, яка супроводжує розвиток суспільства.

Процес взаємодії між суспільством і природним середовищем здійснюється в межах визначеної території, тому виокремлюють регіональну еколого-економічну систему. її структуру визначають зв'язки шести типів, які відображають процеси, що відбуваються в таких системах:

— соціально-економічні (безпосередньо зв'язки в сфері виробництва);

— екологічні (безпосередньо зв'язки в екосистемах);

— економіко-екологічні (вплив довкілля на умови суспільного виробництва);

— еколого-економічні (природокористування та інші види впливу господарської діяльності на природне середовище);

— соціально-екологічні (вплив середовища на здоров'я людей і умови їх життєдіяльності);

— еколого-соціальні (безпосередній вплив населення на природне середовище).

Він визначає можливості розвитку економіки. Природа є потенціалом, який перебуває поза межами економіки. Еколого-економічний потенціал виступає у двох якостях: як ресурсний потенціал і як зовнішнє середовище економіки, що забезпечує загальні умови її функціонування, можливість залучення у виробництво і споживання ресурсів, є накопичувачем відходів життєдіяльності людини і виробництва. Важливо зауважити, що одні і ті самі об'єкти природи можуть одночасно належати до ресурсного й екологічного потенціалів (ліси, гідросфера, атмосфера). Природно-ресурсний і екологічний потенціали різняться насамперед функцією їх елементів у суспільному відтворенні. Природно-ресурсний потенціал є субстанцією суспільного продукту, а його використання передбачає попередні витрати праці. Екологічний потенціал забезпечує зовнішні умови залучення в економічний обіг елементів природно-ресурсного потенціалу, надаючи для цього простір, природно-кліматичні фактори, можливість утилізації відходів виробництва і споживання.

Екологічний потенціал до відповідного моменту можна використовувати без попередніх витрат праці. Він визначає лише можливість участі об'єктів природи в суспільному виробництві і забезпеченні життєдіяльності людей. Коли можливості стають необхідністю, то елементи природи перетворюються на природні ресурси і природні умови.

Влив еколого-економічного потенціалу на економічний розвиток помітний в усіх сферах господарської діяльності. Статистика засвідчує, що темпи зниження ВНП переважно випереджують темпи зниження значення екологічних індикаторів, що означає зростання питомих показників ресурсоспоживання і забруднення на одиницю ВНП.

Природні ресурси і природні умови є основою матеріального виробництва і життєдіяльності населення. Стан довкілля, якісний рівень використання, охорони і відтворення його ресурсів загалом визначають темпи економічного зростання і ефективності виробництва. Разом з тим, економічне зростання, пов'язане з отриманням максимальної кінцевої вигоди від виробництва при використанні природних ресурсів і середовища, практично себе вичерпало. Екстенсивне природокористування в зв'язку із зростанням абсолютного і відносного обмеження енергетичних і матеріальних ресурсів, можливостей самовідновлення середовища за останні десятиліття стає одним із вирішальних чинників, який стримує соціально-економічний розвиток. Загальне економічне зростання і зміни, що відбуваються в природному середовищі, вимагають розроблення узгодженої стратегії господарського розвитку на перспективу. Необхідне організування економічного зростання у такий спосіб, щоб поєднувати наслідки впливу діяльності людини на природне середовище з її екологічною безпекою.