РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

У складі показників соціальної сфери можна виділити як основні:

— показники стану здоров'я (тривалість життя; смертність; захворюваність; здійснення заходів щодо профілактики захворювань; забезпечення медичною допомогою; доступність повноцінного відпочинку під час відпусток; виробничий травматизм; масштаби паління, алкоголізму, наркоманії);

— показники якості життя (зайнятість населення, наявність вакансій; рівень доходу; доступ до освіти і професійної підготовки; доступ до інформації; забезпечення житлом і місцями відпочинку; якість середовища проживання населення; наявність екологічно чистих продуктів харчування; забезпечення особистої безпеки);

— показники соціальної активності (участь у виборах і референдумах; участь у діяльності громадських організацій; діяльність громадських екологічних експертиз);

— демографічні показники (чисельність населення у т. ч. сільського і міського; густота населення; статевовікова структура; народжуваність; природній приріст; кількість зареєстрованих шлюбів і розлучень; зміна чисельності і структури економічно активного населення; міграція населення).

Узагальнення зарубіжного і вітчизняного методологічного досвіду з розроблення показників еколого-економічного розвитку дало змогу виявити такі тенденції: 1) зростання кількості показників, що використовуються для оцінки сталого розвитку, вимагає здійснення їх класифікації. До еколого-економічних показників доцільно зарахувати всю сукупність показників, які характеризують відносини в системі "суспільство — природа". До показників сталого розвитку рекомендується зарахувати показники балансового типу, що характеризують співвідношення між запасом природного капіталу і ступенем споживання з врахуванням компенсаційних заходів; 2) для кожного рівня показників сталого розвитку — глобального, національного, регіонального — визначають основний фактор. Наприклад, на регіональному рівні вирішальну роль отримує людський (соціальний) фактор; 3) інтегральні показники, до яких належить відкоригований з урахуванням екологічного фактору ВВП, регіональний "екопродукт" та індекс потенціалу людського розвитку (ІПЛР), використовуються для моніторингу процесу переходу до сталого розвитку; 4) на рівні регіону зберігається значення як покомпонентних показників і зростає роль інтегральних, зокрема оцінки природно-ресурсного потенціалу і людського потенціалу.

У свою чергу комплексна система регіональних еколого-економічних показників при переході до сталого розвитку регіону може охоплювати:

— економічні показники, збалансовані з природним

— показники екологічного добробуту, що об'єднуються в такі групи: екологічна безпека; збереження біорізноманіття; навантаження на довкілля; якість життя населення; екологічна політика.

Можна також використовувати інтегральні еколого-економічні показники, наприклад індекс екологічного забезпечення розвитку людського потенціалу і регіональний "екопродукт".

Якщо розглядати екологічну ситуацію в Україні, то вона є досить складною. Три основні чинники вплинули на екологічну ситуацію: 1) аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986р.), 2) невміла меліорація земель, 3) розвиток добувної і переробної промисловості при застарілих технологіях і, пов'язана з цим, надмірна урбанізація двох районів (Донбас, Придніпров'я).

На всій території України залежно від ступеня забрудненості повітря, води і землі можна виділити наступні території: екологічного лиха, надзвичайно забруднені, дуже забруднені, забруднені, помірно забруднені і умовно чисті.

Іншим джерелом забруднення України є транспорт — автомобільний (2056 тис. т. шкідливих речовин у 2005р.), повітряний, водний, залізничний (95,5 тис.т.). У всіх великих містах України частина забруднення повітря від автотранспорту в останній час складає 70-90% загального рівня забруднення.

Шкідливими компонентами навколишнього середовища є також об'єкти, що генерують могутні фізичні поля — електромагнітні, радіаційні, шумові ультразвукові, інфразвукові, теплові, вібраційні (великі радіостанції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії і установки, кібернетичні центри, АЕС).

Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України (Центральне Полісся, Прикарпаття, Причорномор'я, Крим, Азовське море, Центральне Придніпров'я і Донеччина) є спадком помилкової екологічної політики впродовж останніх років: розвиток територіальних промислових комплексів, енергетики сільського господарства без урахування специфіки природних умов краю, інтересів українського народу, екологічних законів. Підприємства металургії і енергетики щорічно викидають в повітря відповідно 35% і 32% всіх забруднень від стаціонарних джерел, вони є головними забруднювачами повітря України (м. Макіївка, Маріуполь, Харцизськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзжержинськ та ін.).

Металургійні підприємства оснащені очисними спорудами лише на 30-50%, які є застарілими, або не діють зовсім. У 2005р. інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього середовища становили 1463,3 млн. грн. (81,8% до попереднього року), що значно менше за попередні роки. Відповідно капітальні інвестиції та поточні витрати на охорону навколишнього середовища у 2010 р. — 13128,0 млн. грн., а у 2011 р. — 18490,7 млн. грн.

Головними джерелами забруднення навколишнього середовища важкими металами, особливо сірчаними і азотними кислотами є завод "Укрцинк" (м.Константинівка), Дніпровський, Микитівський ртутний комбінати. ТЕС виробляють в Україні понад 45% електроенергії (близько 84,7 млрд. кВт-год.); майже всі вони розміщені в містах і промислових центрах і є найбільшими забруднювачами навколишнього середовища серед всіх об'єктів енергетики. Основними компонентами їх забруднень є тверді частинки палива (зола), сірчаний ангідрид, окиси азоту. Загальна кількість викидів енергетичних об'єктів складає близько 2,3-2,5 млн. т. за рік.

Під забрудненням прийнято розуміти надходження до середовища або виникнення в ньому нових, не властивих йому хімічних, фізичних, інформаційних чи біологічних речовин або перевищення в даний момент часу природного середньо багаторічного рівня концентрації названих речовин в середовищі що часто приводить до негативних наслідків. У найбільш загальному вигляді забруднення — це все те, що виводить природну систему із стану рівноваги, відрізняється від звичайної норми або бажаного для людини стану. Забруднення може викликатись будь-якою речовиною, в т.ч. і "найчистішою", або може відбуватися в результаті природних причин (природне забруднення) та під впливом діяльності людини (антропогенне забруднення) (рис. 4.7):

Рис. 4.7. Види забруднень навколишнього середовища [33].

ГЕС вважають екологічно найбільш безпечними, але створення каскаду водосховищ на Дніпрі, які затопили близько 7 тис. кв. км. прекрасних родючих заплавних земель і за період свого існування перетворилися на водоймища-накопичувачі відходів і забруднень з оточуючих регіонів, призвело до значних негативних екологічних змін (підтоплення 100 тис. га прибережних земель, багаторазове зниження активності процесів самоочищення Дніпра, "цвітіння" водоймищ, зниження продуктивності рибних господарств тощо).