Розділ «Глава 17. Економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності»

Комплексний аналіз впливу сучасного виробництва на стан навколишнього середовища і існуючих методів його оцінки показує, що найбільш розповсюджені методи визначення впливу виробничих процесів на навколишнє середовище спираються на натуральні показники. Це - концентрація шкідливих домішок у середовищах і маси шкідливих речовин, які потрапляють у навколишнє середовище протягом року. Оцінюється ступінь їхньої відповідності нормам (ГДК, ГДВ, ГДС тощо).

Кількісні оцінки можуть мати вигляд інтегральних показників навантаження (наприклад, індексів забруднення). Очікувана тривалість життя - один із припустимих критеріїв для оптимізації рівня безпеки. Цей критерій має необхідне представництво, оскільки саме на очікувану тривалість життя впливають техногенні і природні процеси. Проведені окремими вченими дослідження доводять недоцільність єдиного узагальнюючого еколого-економічного показника для оцінки наслідків природокористування.

Як економічний показник оцінки впливу виробничого об'єкта на навколишнє середовище часто застосовують кількісну характеристику економічного збитку, що спричиняється в результаті забруднення.

Для проведення аналізу встановлення доцільності і прийняття для суспільства рівня безпеки та ризику виникає необхідність у здійсненні багатокритеріального аналізу умов і шляхів спитого розвитку. Під сталістю розуміється здатність збереження вихідних параметрів "Людина-природа". Як критерії сталого розвитку і безпеки, як правило, сприймаються такі параметри: валовий національний дохід (ВИД), якість життя, здоров'я людини.

Пошук ефективних рішень проводиться з урахуванням витрат на підвищення надійності і безвідмовності технічних системі якості продукції, що виготовляється, та соціальних ефектів. Суть методу полягає в зіставленні й аналізі двох величин:

витрат на забезпечення надійності і безвідмовності;

економічного й інших збитків у вартісному виявленні. Рівень безпеки, що відповідає тому чи іншому стану суспільства,

його науково-технічним і економічним можливостям, має стохастичну (випадкову, ймовірну) природу і визначається низкою випадкових явищ. У загальному випадку він характеризується:

імовірністю виникнення техногенних аварій, катастроф, небезпечних природних явищ і можливим збитком під час цих подій;

ступенем негативного впливу на людину і навколишнє середовище техногенних і природних процесів;

імовірністю переростання екологічної обстановки в кризову і катастрофічну.

Зазначені вище вірогідні характеристики, відповідно до прийнятих уявлень, по суті відображають ризик виникнення певних подій: у першому випадку - ризик техногенних аварій, катастроф і небезпечних природних подій, у другому - ризик погіршення здоров'я людини, негативних змін у навколишньому середовищі тощо за не екстремальних умов, у третьому - ризик виникнення надзвичайної ситуації екологічного характеру.

Визначення рівня прийнятої безпеки і ризику є складним завданням, що вимагає проведення наукового аналізу економічних, соціальних, екологічних, демографічних і інших факторів.

Для балансу між пріоритетами екологічного і економічного характеру вводять категорію соціально прийнятного ризику, що визначає, який рівень ризику гарантує екологічну безпеку.

Концепція соціально прийнятного ризику як засобу пошуку балансу між стратегіями економічного і екологічного розвитку передбачає можливий прийнятий рівень екологічного ризику за рахунок підвищення рівня соціально-економічного добробуту населення за умови, що витрати на рівень екологічного ризику не перевищуватимуть рівень соціально прийнятного ризику.

17.5. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів

Основною цілеспрямованістю Державної програми раціонального використання природних ресурсів є принцип дотримання балансу між негативним впливом антропогенної діяльності на об'єкти навколишнього природного середовища та їх здатністю до самозбереження і самовідновлення. Раціональне природокористування передбачає відтворення спожитих відновних первинних природних ресурсів і мінімальне споживання невідновних при одночасному мінімальному утворенні неутилізованих відходів, які потрапляють у навколишнє середовище.

Державна політика охорони і раціонального використання природних ресурсів визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Земельні ресурси

Водні ресурси