Розділ «8.6. Населення і трудовий потенціал України»

На сучасному рівні розвитку продуктивних сил характерною рисою урбанізації є формування територіальних систем міського розселення і прогресуюча субурбанізація, тобто створення міст-супутників. Формування міст-супутників, прискорений розвиток малих міських поселень у зоні впливу великих міст, у зв'язку з обмеженням промислового будівництва в них та винесенням промислових підприємств, або із створенням у малих містах філіалів виробничих об'єднань, сприяє розвитку цих поселень.

Навколо великих міст або у високоурбанізованих районах формуються міські агломерації. Нині в Україні є понад два десятки міських агломерацій; з них найбільші: Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакієвська, Київська, Харківська, Криворізька, Нікополь-Марганщвська, Запорізька та ін.

В Україні станом на 1 січня 2006 р. є 4 міста-мільйонери: Київ (2,7 млн. чол.), Харків (1,5 млн. чол.), Дніпропетровськ (1,1 млн. чол.), Одеса (1,0 млн. чол.), і великі 5 міст з населенням більше 500 тис. чол. - Донецьк (994 тис. чол), Запоріжжя (795 тис. чол.), Львів (735 тис. чол.), Кривий Ріг (692 тис. чол) та Миколаїв (509 тис. чол.).

Для багатьох міст України характерна складна екологічна ситуація, яка обумовлена наявністю та концентрацією підприємств чорної та кольорової металургії, теплоенергетики, хімії, нафтохімії, гірничодобувної промисловості, цементних заводів тощо. Зростання міст призвело до особливої форми розміщення виробництва і розселення, за якої промислові підприємства, як основні джерела забруднення, розташовані всередині жилої забудови. Серед них: Донецька промислова агломерація, до якої зараховують Авдіївку, Горлівку, Єнакієве, Макіївку та інші міста, а також Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Маріуполь. У цих та інших регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі значно перевищує можливості їх самоочищення та негативно впливає на здоров'я населення.

Для поліпшення екологічної ситуації у високоурбанізованих регіонах необхідно обмежувати надмірне зростання промисловості та чисельності населення великих міст.

Одночасно заслуго вус на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, в яких природне середовище значно краще, ніж у великих. Актуальним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені одно-два підприємства Таких міст є багато в центральній та західній частинах України. У нових умовах господарювання банкрутство таких підприємств може призвести до підриву економічного балансу розвитку міст.

Особливої уваги заслуговує регіональне формування мережі сільських поселень. Бони історично утворилися і перебувають у певній відповідності з територіальною диференціацією природних умов (на міське розселення вони впливають слабо). У Поліссі та Західній Україні переважають невеликі та середні за розміром села, які розміщені в більшості по вододілах, вздовж річок, тоді як села лісостепової та степової зони, як правило, значні за розміром і зосереджені в балках та інших понизов'ях рельєфу

У гірських районах Карпат і Криму, як було уже сказано, поширений гірсько-долинний тип сільського розселення з багатьма присілками і причілками. Для прикладу, село Микуличин, що належать до м. Яремче у Карпатах, має 32 присілки і причілки (від 10 до 50 хат).

У період перебування України в складі СРСР кількість сільських населених пунктів постійно зменшувалася. Були на обліку так звані "неперспективні поселення", які в більшості включалися до складу селищ міського типу або у мережу міст, у зв'язку з розширенням їх території. Такі поглинання населених пунктів містами дістали назву конурбанізація.

У сучасних умовах господарювання кожне місто, село, будь-який інший населений пункт для перспективи його розвитку повинен мати генеральну схему його забудови на найближчі 25-30 років. Це, в першу чергу, сприятиме вирівнюванню соціально-економічного розвитку на стратегічну перспективу, дасть можливість більш ефективно використовувати природно-сировинний і трудовий ресурсний потенціал. Водночас, це позитивно вплине на оздоровлення навколишнього середовища, поліпшуючи екологічний стан діючого промислово-економічного потенціалу.

8.6.6. Державна політика зайнятості працездатного населення

Ринок праці у будь-якій державі формується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі працездатного населення демографічна система є основною, що визначає її кількісні і якісні характеристики.

Трудові ресурси - це частина населення, що досягла працездатного віку, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційними рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю. Чисельний склад трудових ресурсів, їх динаміка залежить від природного приросту населення, його статево-вікової структури, а також інтенсивності міграційних процесів. За основу трудоресурного потенціалу береться віковий ценз, за яким все населення певної території, регіону, країни поділяється на три групи:

до працездатного віку (діти, юнаки, дівчата віком до і6років);

працездатного віку (чоловіки у віці до 59років, жінки у віці до 54 років включно);

після працездатного віку ( пенсіонери).

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

зайняті в суспільному виробництві (на державних та кооперативних підприємствах і в організаціях);

зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та індивідуальною трудовою діяльністю;

зайняті на навчанні з відривом від виробництва;