Розділ «8.6. Населення і трудовий потенціал України»

міграція, пов'язана зі зміною місця проживання (стаціонарна міграція);

трудова міграція, яка переважно має зворотний характер.

Такий розподіл є суто теоретичним. На практиці, як правило, розділити акти переїзду за ознакою зворотності можна лише умовно. Мігрант, що вибуває до нового місця проживання з наміром оселитися на постійно, може через певний час повернутись до місця народження і, навпаки, тимчасовий виїзд іноді завершується закріпленням на новому місці. До того ж цілі осіб, які мігрують, можуть істотно відрізнятись від оформлених декларацій.

Міграційні процеси переїзду за своїми причинами можна об'єднати у дві великі групи:

добровільні (трудова, навчальна, етнічна, шлюбна, кліматична, договірна міграція тощо);

вимушені (екологічні міграції, насильницькій виїзд, втеча населення в результаті воєнних дій та міграції з політичних мотивів). За способом реалізації міграції поділяються на організовані і індивідуальні.

Зовнішні міграції класифікують також за принципом легальності (легальні та нелегальні) і за статусом мігрантів. Як окремі категорії учасників міграційного процесу вирізняються:

особи, що переїжджають на постійне проживання;

трудові мігранти, які переїжджають на роботу за контрактам (на строк дії контракту);

висококваліфіковані спеціалісти

працівники транснаціональних компаній та спільних підприємств, які за характером діяльності переїжджають з країни в країну;

нелегальні трудові мігранти;

особи, що шукають політичного притулку, біженці.

Характерними рисами сучасної міграційної ситуації в Україні великою мірою є ліквідація наслідків (помилок) міграційної політики колишнього Радянського Союзу, зокрема:

репатріація представників депортованих народів та етнічних українців - жертв політичних репресій;

поступове згасання міграційних контактів з державами Балтійського регіону, Закавказзя, Центральної Азії разом з поглибленням зв'язків з країнами, що не входили до складу колишнього СРСР;

зменшення інтенсивності стаціонарних міграцій (які пов'язані зі зміною місця проживання і реєструються державною статистикою) разом із становленням і розвитком нового для України виду міжнародного руху населення - трудової міграції

Широкомасштабні коливання міграційного приросту відбуваються на тлі стабільного зниження інтенсивності стаціонарних міграцій населення.

В абсолютному виразі головним міграційним партнером як прибуття, так і вибуття є Росія. На неї припадає близько 55 % загального зовнішньоміграційного обороту.

За відносною інтенсивністю вибуття з України перше місце посідає Ізраїль (у 1999-2000 рр. близько 300 вибулих в розрахунку на 100000 мешканців цієї країни в середньому за рік), далі йдуть Молдова, Росія, Білорусь (30-50 чол на 100000 населення), Німеччина та більшість країн СНД Основними міграційними партнерами з прибуття населення до України є Молдова (понад 100 осіб на 100000 мешканців), Російська Федерація (28), Вірменія, Ізраїль, Білорусь (17-18).