Розділ «Глава 8. Природний та ресурсно-трудовий потенціал економіки України»

Державна політика збереження, охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, економічних та організаційних законодавчих актів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер. З метою упорядкування і ефективного використання землі в країні проводиться інвентаризація, кадастрова оцінка земель, створюється державна система управління якістю земельних ресурсів і визначається її місце в органах державного управління, а також розробляються принципи розмежування обов'язків держави, землевласників і землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів

Усі землевласники, землекористувачі та орендарі, незалежно від форм і термінів використання землі, проводять роботи щодо захисту та підвищення якості землі за рахунок власних коштів і несуть відповідальність за погіршення екологічного стану на своїй земельній ділянці та сусідніх територіях, що пов'язані з їх діяльністю.

Водні ресурси

Україна є державою з невисоким рівнем водо-забезпечення та високим використанням води Водні ресурси України формуються за рахунок припливу транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.

В Україні територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. З метою усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення сформовано водогосподарський комплекс, до якого увійшли: 63119 річок, у тому числі 9 великих (площа водозабору понад 50 тис. км2), 81 середніх (від 2 до 50 тис. км:) і 65029 малих (менше 2 тис. км2), загальна довжина річок становить 206,6 тис. км, з них 90 % припадає на малі річки; 1160 водосховищ (загальним об'ємом біля 53 км3); понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1192 км) пропускною здатністю 1000 м3/с; 10 великих водогонів, якими вода подається у маловодні райони обсягом понад 22 млрд м3у рік; пробурено понад 110 тис. свердловин, які щорічно постачають майже 5 млрд м3 підземних вод, в основному для потреб населення. В системі водогосподарського комплексу діють понад 105 великих водозаборів з водоводами для водопостачання обласних міст і промислових центрів, 25 великих міжобласних зрошувальних систем, які забезпечують полив 2,5 млн. га посушливих земель, водопостачання населення, промисловості та сільського господарства. На

Україні діє понад 37 великих міжобласних осушувальних систем, які забезпечують необхідний водоповітряний режим на площі понад 3 млн га, побудовано понад 2000 км3 захисних дамб із гідротехнічними спорудами, дренажними системами, насосними станціями, що захищають територію близько 1 млн. га [44.57]. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом 18,7 км3 забезпечують більше половини обсягу водоспоживання.

Багаторічні дослідження і спостереження дають можливість стверджувати, що потенційні ресурси річкових вод становлять близько 210 км3, з яких лише 25 % формуються в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусії, Румунії. Прогнані ресурси підземних вод становлять 21 км3.

Мінливість є стримуючим фактором використання наявних водних ресурсів. На частку весняного стоку припадає 60-70 % на півночі і північному сході і до 80-90 % на півдні. Україна є однією з найменш забезпечених водою країн у Європі, з запасами місцевих водних ресурсів у 1 тис. м3 на 1 людину, тоді як Швеція - 2,5 тис. м3, Велика Британія - 5 тис. м3, Франція - 3,5 тис. м3, Німеччина - 2,5 тис. м3, Європейська частина колишнього СРСР - 5,4 тис. м3.

Промислово-виробничий потенціал України потребує значних об'ємів води. Найбільше води спожито в галузях економіки і населенням країни у 1990 р. - 103 км3. У зв'язку з інфляцією і спадом виробництва обсяг споживання води знизився до 59,8 км3, або на 42 %. Галузева структура водокористування така:

♦ промисловість - в межах до 55 %;

♦ сільське господарство споживає до ¡8 %;

♦ комунальне господарство - 24 %.

Сьогодні наявні ресурси водних басейнів України використовуються нераціонально. На технологічні потреби йде близько половини питної води. Значно більші втрати при її транспортуванні, які становлять до 20 % Однак зазначимо, що за останні роки визначається позитивна тенденція до збільшення частки оборотного та повторно-послідовного водопостачання у виробничих процесах. Проте ще значна частина поверхневих вод забруднюється. Основним джерелом забруднення цих вод є стічні води житлово-комунального господарства, нафтохімічної та інших галузей промисловості.

До особливо водомістких галузей промисловості належать металургійний і паливно-енергетичний комплекси, хімічні, нафтохімічні і целюлозно-паперова промисловості, наприклад для виготовлення 1 т паперу витрачається до 1000 м3 води, сталі - 300 м3, синтетичного каучуку - 2800 м3, нікелю - 4000 м3,1 т чавуну - до 200 м3.

Сучасна теплова електростанція потужністю 1 млн. кВт/год потребує 1,5 км3 води протягом року, а атомна - 3 км3 води.

Враховуючи, що кількість джерел водопостачання змінюватиметься незначними обсягами, перспективне водопостачання повинне базуватись на збільшенні повторного водопостачання та значному зниженні втрат в технологічних процесах. Потрібно також врахувати, що найближчим часом передбачається:

більш інтенсивне використання морської води; зростання оборотного водопостачання;

зростання обсягів використання підземних вод. зокрема для забезпечення господарсько-питтєвих потреб зайнятих в промисловості, а також у виробництвах, у яких вода входить до складу харчової та іншої продукції.

Однією із найбільш складних проблем є водопостачання сільського населення України, рівень забезпечення якого гарантованим водопостачанням залишається в цілому низьким. Нині тільки 25 % сільського населення користується послугами централізованих систем водопостачання. Тільки 6,4 тис. сільських населених пунктів із загальної кількості 28,6 тис, мають побудовані за проектами системи питного водопостачання, майже половина з них працює з перебоями і не може забезпечити постачання якісною водою.

Територіальна структура водопостачання в Україні склалася під впливом низки факторів, до яких, в першу чергу, належать.