Розділ «Глава 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики»

врегулювання міграційних процесів і проблем зайнятості працездатного населення в прикордонних областях;

сприяння прикордонній торгівлі та спільній підприємницькій діяльності;

спрощення митного оформлення експортно-імпортних операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях прикордонних областей;

укладання міждержавних угод і створення відповідних структур управління;

створення єдиного інформаційного простору прикордонних областей.

6.6. Основні засади управління державним та комунальним сектором регіональної економіки

Децентралізація системи управління в Україні практично почалася з прийняття Конституції України в 1996 р. Подальший розвиток ідея місцевого самоврядування знайшла у прийнятому в травні 1997 р. Законі "Про місцеве самоврядування". Наступним кроком на цьому шляху було законодавчо закріплене приєднання України до Європейської Хартії місцевого самоврядування в липні 1997 р. Здійснення основних положень цієї Хартії, а саме надання місцевим органам права діяти "в межах закону під власну відповідальність - в інтересах місцевого населення", відповідає стратегічній меті Української регіональної політики1.

Територія будь-якого регіону формується на основі сфери діяльності суб'єктів господарювання різноманітних форм власності. У межах кожної територіальної одиниці формуються виробничі і невиробничі комплекси з відповідною системою взаємозв'язків, які необхідно регулювати і управляти ними виходячи з потреб регіонального розвитку. В умовах розмежування державної і комунальної власності зростає вагомість низових рівнів управління. Тому сьогодні основні завдання полягають у тому, щоб удосконалювати структуру органі в у правління, посилювати децентралізацію самої системи управління.

В основу формування комунального сектора економіки покладено комунальну власність, в якій перебувають:

житловий і нежитловий фонд, що належить місцевим радам;

освітні заклади, об'єкти соціального обслуговування, заклади охорони здоров я, об'єкти фізичної культури і спорту, громадського харчування та побутового обслуговування населення;

ремонтно-будівельні організації;

міський транспорт;

газове господарство та інші об'єкти.

Поняття "комунальна власність" з'явилося у Законодавстві України в 1 990 р. з прийняттям Закону "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування". Ним законодавчо закріплено, що комунальна власність становить основи місцевого самоврядування. Законом України "Про власність" суб'єктами права комунальної власності визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад.

Згідно з прийнятою 28 червня 1996 р. Конституцією України суб'єктами права комунальної власності, відокремленої від держави, вже стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють майном, що знаходиться у комунальній власності. З поділом державної власності на дві форми - загальнодержавну і комунальну - відбулося закріплення територіальної громади як суб'єкта місцевого самоврядування. Статтею 142 Конституції України визначено фінансові засади місцевого самоврядування в Україні, від яких залежить успішність виконання цими органами покладених на них функцій. Тепер все рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти спільної власності, що перебувають в управлінні районних, міських, обласних рад є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.

Система управління сектором комунального господарства передбачає:

визначення кола підприємств, які повністю підпорядковуються місцевим органам влади і виконують їм властиві функції;

визначення механізму і засобів впливу територіальних громад на господарську діяльність комунальних підприємств;

встановлення контролю за діяльністю керівників комунальних підприємств;